Розділ 11.

Не встигла Софія відповісти, як поряд з нею опинився Артур та допоміг відставити стілець. Принц провів її до ялинки, де на них чекав чоловік у костюмі чарівника. Він мав неймовірний вигляд!

– А зараз, чарівна леді, починається диво! – мовив чарівник, а Софія прикрила очі, бо сама хотіла вірити у цю казку. Чоловік дав Софії у руки коробочку з великими сірниками. Такі вона ще ніколи раніше не бачила. Тільки зараз вона помітила, що на ялинці прикріплені не звичні вогники, а справжні свічки. Від свічки до свічки, наче павутина, тягнулися тоненькі ниточки.

– Хай ялинка запалає, – мовив чарівник. – Не бійся. Сміливіше, дівчинко.

Софія чиркнула сірником по коробочці та піднесла вогник до свічки. Її очі округлилися, бо по всій ялинці побігли вогники вогню, і свічки загорілися.

– Вау! Це так... Це так незвично та дивовижно! – висловила захват Софія. Вона ще ніколи не бачила таких старовинних гірлянд. Це справжнє диво.

– Я вмію передбачати долю, – мовив чоловік у костюмі чарівника. – Впевнений, що наступний рік буде незабутнім та неймовірним, сповненим гарних вражень, нових знайомств.

– Гарне передбачення. Дякую, – відповіла Софія.

– Тут є ще один подарунок для тебе, – тепло сказав Артур та показав на найбільшу коробку з великим бантом.

– То мені? – не приховувала здивування Софія.

– Так, – усміхаючись, відповів Артур.

Софія відкрила кришку коробки та побачила, що у коробці лежала неймовірна сукня блакитного кольору, як у Попелюшки з її улюбленого фільму.

Артур з самого ранку об’їхав кілька магазинів, щоб придбати цю річ. Він не знав розміру, придбав інтуїтивно, але був впевнений, що Софії сподобається сукня.

– Вона дивовижна! –  мовила дівчина, витягнувши сукню з коробки. Вона приклала її до себе.

– Якщо бажаєш,то можеш приміряти її, – мовила королева, усміхаючись та радіючи, що її син такий романтик.

– Так, бажаю, – одразу ж погодилася Софія, бо боялася, що цей сон зараз розтане.

Королева провела її до кімнати, яка була обставлена у вікторіанському стилі. Гарні картини, статуетки, раритетні меблі. Софія дивилася на себе у дзеркало та з коридору почула знайоме пілінькання телефону та голос пажа.

– Привіт! Та не можу. Старший брат вирішив створити романтику для кохання усього свого життя. Я тобі пізніше зателефоную... – почула Софія.

Дівчина замислилася. Вона чітко зрозуміла, що вона ніяка не потраплянка у чарівний світ, але оті слова про «кохання усього свого життя» гріли душу. Вона не могла сказати, що за нею упадало багато хлопців, а такої романтики й уявити не могла. Софія вирішила прийняти цю гру в казку та із задоволенням чекала того, що ж буде далі.