Розділ 7.

Після екзамену Артур одразу ж загуглив місцезнаходження найближчого прокату костюмів. На щастя, прокат виявився зовсім неподалік. Хлопець набрав номер та зрадів, що вони працюють. Дорогою до прокату, Артур придбав дуже гарну корону та шоколадні цукерки у вигляді двох туфельок. Вона ж принцеса!
У прокаті він взяв костюм принца, короля, королеви, пажа та чарівника.
Додому Артур повернувся щасливим.
- Мам, я вдома! - крикнув Артур, заносячи костюми до будинку.
- Привіт, синку, як екзамен? - одразу ж поцікавилася мама.
- Найвищий бал! - похвалився Артур. - Тато вдома?
- Так, вже повернувся з роботи. А що це ти таке приніс? - запитала жінка, розглядаючи чохли на одязі.
- От з приводу цього я й хочу з вами поговорити. Тимур та дідусь також вдома? - поцікавився Артур.
- І що вже тобі від мене треба? - почувся голос молодшого брата Артура.
- Сідайте до столу вечеряти. За вечерею й поговоримо, - тепло сказала мама.
За столом зібралася сім'я Артура. Вони жили у великому котеджі з гарним садом та закритим доступом до котеджного містечка. Це все грало на руку Артуру та чудово вписувалося у його план.
- Мамо, коли ми будемо прикрашати ялинку? Ми можемо поставити її у вітальні? - неочікувано для усіх запитав Артур. Вони щороку прикрашали ялинку усією сім'єю попри те, що діти вже були дорослими. Велика ялинка майже до стелі сяяла вогниками кожен рік.
- Можемо й у вітальні, - мовила мама. Я планувала у суботу ставити, але якщо ти допоможеш дістати та скласти, то можемо й раніше. То це ти про ялинку хотів поговорити? - запитала мама.
- Ні. Я хотів би вас познайомити з однією важливою для мене людиною та зробити це дещо незвичним чином, - почав Артур.
- Ми маємо водити з нею хороводи довкола ялинки? Чи розповідати віршика? Я вже виріс, для мене Санту можете не запрошувати, - озвався молодший брат Артура.
- Важливою людиною? - перепитав тато. - Я заінтригований. Хто це?
- Тато, пам'ятаєш, я тобі розповідав про Софію. Що коли я ще вчився у школі в іншому місті, де ми жили раніше, я познайомився з новенькою дівчиною, яка прийшла до нашої школи. Тоді ще випав снігопад та у нас скасували навчання. То давно було, - розповідав Артур.
- Це та дівчина, через яку ти тоді захворів? - пригадала мама.
- Захворів я не через неї, а через те, що вирішив посмакувати бурульками. Але то неважливо. Я знову зустрів її! Уявляєте?! Вона навчається у моєму університеті!
- О, кохання-зітхання, - закотив очі Тимур.
- Ти бажаєш її запросити до нас? - вловила суть розмови мама.
- Так, але зробити нашу зустріч казковою.
- Яким чином? - поцікавився тато, бо він вперше бачив, щоб у його сина так горіли очі. Чоловік зрозумів, наскільки ця дівчина важлива для Артура та вирішив, що підтримає будь-яку ідею сина.
- Я дізнався, що Софія пише фентезі. І досить гарно, я читав. На сторінках їх романів живуть принцеси, принци, дракони, діє магія та перемагає добро, - захоплено розповідав Артур.
- О, тільки казкарок нам не вистачало. Запудрить вона тобі голову, - скептично мовив Тимур. -  А де її те фентезі можна почитати?
- Вбий у пошуковик Софія Дрім, - мовив Артур, а молодший одразу взявся за телефон.
- То як ми маємо допомогти? Що робити? - озвався дідусь, який радів, що онук закохався. Почуття Артура було видно неозброєним оком.
- Софія працює після навчання у службі доставки. Я дізнався, де саме та замовив на післязавтра адресну доставку до нас додому. Я попросив, щоб доставила пакунок саме вона, - почав розповідати Артур.
- Ото ти хитрюга! - втрутився Тимур. - А вона гарно пише.
- Ого! Якщо Тимур оцінив, то твоя Софія - справжній талант, - мовила мама, яка добре знала, що змусити Тимура щось читати - нереальна справа, а зараз він сидів та читав електронну книгу Софії.
- Я хотів би з вашою допомогою влаштувати невелику виставу. Костюми я вже взяв на прокат, - мовив Антур.
- Я хочу бути драконом! - знову озвався Тимур.
- Не будемо створювати аж таке диво. Ти будеш пажем, - розповів Артур.
- А іншої ролі немає? Лицар? Чаклун? Я можу бути привидом нашого будинку, - запропонував свої варіанти Тимур.
- Для лицаря та чаклуна ти замалий, - мовив дідусь.
- Костюм чарівника, дідусю, я взяв для тебе. Для тата й мами є костюми короля і королеви, - розповів Артур.
- Агов! Що за несправедливість? У всіх гарні ролі, а я - паж?! Що за галіма роль? - обурився Тимур.
- Думаю, що якщо ти погодишся на пропозицію брата, то Санта таки принесе тобі цього року омріяний подарунок, - мовив тато, вирішивши підтримати задум старшого сина.
Родина до вечора обговорювала деталі зустрічі Софії. Батько радів, що його син так серйозно підійшов до справи та продумав кожну дрібничку, а мама розчулилася, бо її син - неймовірний романтик. Бути принцом для дівчини - хіба це не мрія кожної?