Розділ 1.

У будинку відчувався аромат випічки та хвої, скрізь блимали новорічні гірлянди, а на другому поверсі чувся дитячий сміх.

– Дівчатка, вже час лягати спати. Ви ж пам’ятаєте, що подарунки отримують тільки чемні дітки? – почувся голос мами.

– Та ми вже лягаємо, – мовила одна із сестричок.

– Закривайте оченята та засинайте. Завтра буде новий день, – лагідно мовила мама та поцілувала у щічку кожну зі своїх донечок.

– Матусю, а розкажи нам історію. Ми так краще заснемо. Швидко-швидко, – попросила Марійка, хитро усміхаючись.

– Он у мене одне очко закрилося, а друге ніяк не хоче, бо чекає на історію, – мовила Аня.

– Добре. Хочете історію про сміливого зайчика, про пухнасту білочку, чи про доброго «Санту-Дракона та Зірочку»? – запитала матуся.

– Ні, ми хочемо історію про тебе й тата, – відповіла Марія та змовницьки поглянула на молодшу сестричку.

– Про те, як він став твоїм принцом, – попросила Анюта.

– Це якщо наш тато був раніше принцом, то тепер і ми принцеси? – озвучила ідею Марія, яка їй прийшла на думку.

– Так, ви наші найпрекрасніші принцеси, – відповіла мама. – Але ж ви чули цю історію вже тисячу разів.

– Нічого, почуємо тисяча перший раз, – відповіла Аня.

– Це наша улюблена історія, – притискаючи до себе ведмежатко мовила Марійка.

– Добре. Напередодні Нового року, коли я працювала у службі доставки, мені замовили... – почала розповідати мама.

– Ні, це не початок! – зупинила розповідь Анна.

– Починається все з того, як тато побачив твої веснянки та не зміг відірвати очей, підказала Марійка.

– Так ви ж самі все знаєте, – мовила мама. – І знаєте, що я не люблю свої веснянки, хоча вони тобі, Марійка, дуже пасують.

– А я й закохався у ті веснянки ще у школі, – почувся голос тата, який стояв у дверях та дивився на свій найдорожчий скарб – красуню-дружину та двох донечок.

– Тату, тату, – в один голос закричали дівчатка, – розкажи нам історію, як ти для мами став принцом.

– Добре, але лягайте зручненько, вкривайтеся та закривайте оченята, – мовив чоловік, увійшовши до кімнати дівчаток.

– Ти розповідай, а я до кухні на хвилинку піду, погляну на випічку, – мовила жінка та вийшла з кімнати.

– Сталося це тоді, коли ваша мама навчалася у восьмому класі. Її родина переїхала до нашого міста і вона  прийшла до нашої школи у перші дні зими. На дворі якраз падав перший сніг та такий лататий, що дуже швидко вкрив усе довкола білою ковдрою. Довкола було справжнє біле царство, – почав свою оповідь чоловік.

– Отак як зараз на вулиці? – запитала Анюта.

– Саме так. Усі дороги замело, але це не стало перепоною для мене і я у той день таки пішов до школи. Таких сміливців як я виявилося не так багато. Я був чи не єдиним, хто прийшов з учнів випускного класу. Уроки скасували, але я не поспішав йти додому. Я сів на великому вікні у коридорі та дивився зверху на дітлахів, які раділи не тільки снігу, але й тому, що уроків не було.

– Тату, а в нас також у садочку скасують навчання через сніг? – з сумом в очах запитала Марійка.

– Не переживай, впевнений, що після свят ви знову підете до садочка та зліпите великого сніговика, – мовив Артур.

– Так, як ти з мамою? – запитала Анюта.

– Агов, не поспішай! Хай тато усе по черзі розповідає, – обурилася Марійка. – То ти нашу маму з вікна побачив?

– Так, – відповів тато та усміхнувся, поринаючи у спогади.