10.

- Мандаринку будеш? - запропонував мені Назар, коли ми вже повечеряли й тепер просто розслаблено напівлежали на дивані, у пів вуха слухаючи гумористичну новорічну передачу.
- Так, - погодилася я. І запропонувала: - Я почищу.
- Я й сам можу.
Він якось вхитрився, але почистив-таки цитруса однією рукою, лише трохи притримуючи плід куксою. Сьогодні я могла добре поспостерігати та впевнитися, що Назар казав правду: він дійсно навчився вправлятися з однією рукою. У звичних справах у хлопця зовсім не виникало проблем, він навіть ножем зміг скористатися, затиснувши куксою виделку!
От і з мандаринкою не виникло проблем. А потім Назар так спокусливо клав часточки мандарина мені до рота, не упускаючи можливості торкнутися моїх вуст ніжними пальцями, забруднити солодким соком, аби потім мати можливість злизнути цей сік гарячим язиком. Мої зв'язні думки поспішили покинути голову...
Аби зовсім не розплавитися від насолоди, я спитала те, що мене цікавило ще від початку:
- Назаре, коли я зайшла до будинку, камін вже палахкотів. І виглядав так, наче його нещодавно розпалили, або тільки підклали дрова. Але ж вдома нікого не було?
- Тарас був. Він знав, на котру я маю повернутися, тож підготував все і поїхав. Ми розминулися з ним на околиці, ти, певно, не помітила.
- І ти хочеш сказати, що Тарас ось так запросто погодився тобі допомогти й навіть не поцікавився, кого ти приведеш?
- Ну, я все ж таки його старший брат. Він ще пам'ятає моє виховання, - багатозначно зазначив Назар.
- Ой, сумніваюся! - я не стримала усмішки. - Здається, на нас чекає сюрприз.

Як у воду гляділа!
Щойно годинник пробив дванадцяту, як у дворі почувся шум. Разом кинулися подивитися, що там. Але якщо Назар вже звично сперся на милиці, то для мене виявилося несподіванкою те, що моя нога, натруджена за день, раптом знову аж так розболиться, що я не зможу на неї наступити. Ледве не впала - Назар, який, виявляється, пильнував, встиг підставити руку, тож замість підлоги опинилася у його обіймах.
- Сядь, - турботливо мовив він мені. - Я сам сходжу погляну, що там.
Проте далеко йти не довелося. Щойно Назар вийшов до коридору, як звідти почувся веселий Тарасів голос:
- Сюрприз!!!
Ну хто б сумнівався!
За мить хлопці вже разом зайшли до вітальні. Тарас з порога, ще навіть не вийшовши з-за спини брата, який не поспішав відсторонюватися, заявив:
- Привіт! Я - Тарас, брат цього телепня. Він вважав, що зможе приховати...
Саме на цих словах хлопець ступив на вільну частину кімнати, побачив мене і на мить закляк. Назар поряд єхидно посміхався.
- Ланко?! То це тебе вдалося спіймати моєму братові?! Оце так поворот!
Я лише загадково усміхалася, старший брат, не зважаючи на Тараса, усівся поряд, хазяйським жестом поклавши скалічену руку мені на плечі. Лівою ж схопив мою долоню і переплів наші пальці.
- То он чому ти відмовилася святкувати з нами! - з розумінням кивнув мій друг. - А ще щось про ногу заливала!
- Агов, у мене й справді порвані зв'язки! - обурилася я, знімаючи носок і демонструючи забинтовану ногу.
- До речі, - встрянув у розмову Назар. - Милиці Лани залишилися в машині. Принеси їх, якщо вже припхався.
- А як ти хотів? Думав, я тобі тут два дні лазити буду задарма? Ні, я мав дізнатися, з ким ти зустрічаєшся! Але про Лану й подумати не міг! Коли ви злигалися?
- Я так розумію, що від тебе не відкараскатися? Принеси милиці, а вже потім ми все розкажемо.

І розказали, і погомоніли, і пожартували. Нам, виявляється, було добре й утрьох, хоча спочатку мені дуже хотілося, аби Тарас зник. Час минав з неймовірною швидкістю, годинник показував уже третю ночі. Назар так і не випустив мене зі своїх обіймів, навіть пальці так само залишалися переплетеними. Мені доводилося годувати й поїти хлопця, бо він навідріз відмовлявся щось змінювати у нашому положенні. Тарас розчулено, немов на власних нерозумних дітей, що роблять перші кроки, поглядав на наші пестощі, проте мене це зовсім не дратувало, навпаки, хотілося, аби увесь світ бачив, як нам добре разом.
Пригрівшись, розімлівши коло теплого боку Назара, стомлена після насиченого подіями та враженнями дня, я почала потроху дрімати. Спочатку закрила очі лише на мить, потім довше, потім зовсім не захотілося їх відкривати... Але вагомий кивок в мою сторону Назарові від Тараса я все ж піймала. І шепіт моєї "подушки": "Спить?" теж почула.
А от після пропозиції Тараса віднести мене до ліжка аж підкинулася. Сон де й дівся!
- Не треба мене нікуди нести! Сама дійду! - вигукнула я, випростуючись-таки із захвату Назара.
Той пильно поглянув мені у вічі, на мить торкнувся моєї щоки й запропонував:
- Може й справді? Нехай Тарас віднесе тебе до ліжка. Твоя нога...
- Не треба!
Не те щоб я соромилася Тараса чи боялася, що він доторкнеться до мене. Зовсім ні. Та мені б дуже хотілося, аби відніс мене саме Назар. Я чудово розуміла, що хлопець цього зробити не зможе, тому й іншому дозволити не могла. Нічого, сама дострибаю, милиці он завбачливо лежать коло дивану!
- Ну ні - так ні, - знизав плечима Тарас. - Пізно вже, поїду.
Назар не став пропонувати братові залишитися, чим додав ще кілька балів до свого й так захмарного рейтингу привабливості у моїй голові. Разом спираючись на милиці, чіпляючись один за одного і заважаючи йти не лише собі, а й Тарасу, ми з веселим реготом посунули до виходу, аби провести брата. Хлопець, все ще підсміюючись над нашим пересуванням (фолила, звісно ж, більше я - Назар до своїх милиць явно звик), порадив:
- Навіть не думайте підходити ближче одне до одного, допоки стоїте на милицях! Ще повбиваєтеся!
- Йди вже, дотепнику! - пирхнув у відповідь Назар.
Але дорогою назад і справді дослухався до поради брата: пропустив мене вперед, відстаючи на кілька кроків. Хлопець показав мені спальню, яка теж була прикрашена ледь помітними різнобарвними вогниками, що створювали таємничу атмосферу. Кинувши погляд на широке ліжко, я нерішуче поглянула на Назара:
- Ми спатимемо разом?
- На твій розсуд, я ж казав. Хочеш - спатимемо, а ні - я знайду, де переночувати. І навіть якщо ми будемо лежати в одному ліжку, чого б мені дуже хотілося, то я можу взяти другу ковдру.
Наважилася:
- Хочу спати разом, під однією ковдрою. У твоїх обіймах. Тільки...
- До сексу ти ще не готова, - закінчив він за мене речення.
- Так. Це буде складно для тебе?
- Я ж дорослий чоловік. Я здатен себе контролювати!