2.

Сьогодні й ми, і спортсмени достроково у зв'язку з пандемією коронавірусу закрили зимову сесію, хоч ще був лише початок грудня, тож з повним правом рушили відзначати чергову студентську перемогу. Зима цього року щойно прийшла, як порадувала міцними морозами та хуртовинами, тож вирішено було завалитися у кав'ярню і зайняти там відгороджений простір, з якого можна було побачити лише частину стійки, але не інших відвідувачів, що нам було лише на руку.
На вході на нас вже чекали хлопці, майже всі, не зміг прийти лише Сашко, про що попередив у чаті. Та ще Тарас досі не прийшов.
Проте, не встигли ми підійти до дверей, як позаду пролунав веселий Тарасів голос:
- Агов! Нас зачекайте!
Кого це "нас", стало зрозуміло, коли ми повернулися. За спиною у товариша височіла незнайома фігура.
- Мій старший брат Назар, - представив супутника Тарас. - З хлопцями ти вже знайомий, а дівчат я представлю тобі всередині.
Хлопець у низько насунутій шапці ледь помітно кивнув. Тарас рушив привітатися з рештою хлопців за руку, проте його брат так і залишився стояти осторонь, не виймаючи рук з кишень. Ну, не "ручкається" з кожним, то й не треба. Мені яке до того діло?
В приміщенні ми розсілися за довгим столом, познайомилися уже при гарному освітленні. Тепер мали змогу роздивитися, що ж то за брата має одногрупник. Я особисто навіть не знала, що в нього є брат. Кинула цікавий погляд на Назара. Скуйовджене волосся, насуплені брови, пронизливий погляд з-під лоба, міцно стиснуті зуби - жовна так і виграють на вилицях, щока ближче до підборіддя вкрита павутиною тоненьких шрамів. Хлопець, хоч і був поряд, здавалося, відгородився від нас стіною. Тарас кілька разів спробував втягнути його у веселу суперечку, та Назар лише щось бурмотів у відповідь та час від часу потягував колу. Інколи смикав правим плечем, так, ніби йому було незручно.
Якоїсь миті Тарас плеснув Назара по спині та голосно зауважив:
- Агов, брате, припини дутися! Так ти ніколи не знайдеш собі дівчину! Хто зверне увагу на похмуре страховидло?
Я не стрималася і пирхнула в кулак: і від того, що чула майже ті ж слова, що мені час від часу повторювала Жанна, і від того, що Тарас назвав брата "страховидлом", хоча він, попри незначні шрами, видавався мені доволі симпатичним.
Аж допоки я не спіймала на собі його насуплений погляд.
- І що смішного? - буркнув він.
- Н-нічого, - у мене раптом затрусилися коліна. Відчула себе канонічним кроликом, на якого дивиться удав перед тим, як з'їсти.
Дякувати Богу, Тарас помітив напругу між нами й штовхнув брата в плече:
- Ось про це я і говорю! Ти ж одним поглядом налякав Ланку до смерті! А до зустрічі з тобою вона була найсміливішою в нашій компанії!
Перебільшував, звісно, проте я відчула тепло у грудях, коли Тарас за мене заступився. Ні, він не приваблював мене як чоловік, не мій типаж, я б скоріше повелася на його брата, аби той не був таким відлюдькуватим. Але дружню турботу, яку одногрупник виявив до мене, я оцінила.
Назар тим часом щось огризнувся братові та відійшов до стійки бармена. Замовив якийсь коктейль та й залишився там на самоті. А я подумки намалювала собі жирний мінус напроти його імені: він полюбляє алкоголь. Намалювала, та й забула собі, повернувшись до спілкування з друзями.

Згадати довелося значно пізніше, коли я рушила до туалету. Вічна біда вбиралень: до жіночої завжди черга, чоловіча - пуста. Я озирнулася, чоловіків ніде поблизу не побачила, тож вирішила шмигнути до чоловічої. А що? Я ж лише на хвильку!
Хвилька розтяглася надовго...
Я вже завершувала свої справи, навіть за защіпку взялася, як раптом двері відчинилися, впускаючи до вбиральні двох чоловіків. В одному я за голосом впізнала Тараса (до нього я б вийшла залюбки, ще б і посміялися), іншим же виявився Назар, до якого й були спрямовані сердиті Тарасові слова:
- Трясця, Назаре! Май совість! Я не для того витягнув тебе сюди, аби ти увесь час просидів коло стійки.
- Я не просив тебе тягнути мене з собою! Навпаки, пручався щосили.
Ой! Здається, я стала свідком сварки. Сидіти, як миша і нічим себе не видати, бо сорому не оберешся!
Тим часом голоси набирали обертів:
- Та доки можна сахатися? Прийми себе! Підійди до дівчат, поспілкуйся! Запевняю тебе, вони всі приязні, адекватні.
- Я прийняв себе! Але це ти змусив мене натягнути цю хрінь! Вдавати, що все гаразд!
Про що він?
- Просто спробуй, - примирливим тоном мовив молодший. - Невже тобі ніхто з них не сподобався?
- Сподобався, - буркнув у відповідь старший. - Але нічого з того не вийде.
- Звісно, не вийде, якщо не намагатися нічого робити.
- Вибач, брате! Може іншим разом. Сьогодні я не здатен вже ні на що. Не буду псувати вам настрій. Піду.
- Куди?
- Додому.
- Я відвезу.
- Не переймайся! Я викличу таксі.
- Певен, що впораєшся сам?
- Абсолютно!
Двері гепнули, я зачекала ще кілька хвилин і лише потім вийшла. На щастя, мені не зустрівся жоден відвідувач чоловічої статі, тому я з полегшенням приєдналася до нашої веселої компанії. Назара вже ніде не було видно, можна з чистою совістю забути про нього.
Хоча думки час від часу поверталися до нового знайомого, підмічали якісь деталі, робили висновки. Зокрема і про те, що хлопець не такий вже й похмурий, яким хотів здаватися.

Наступного разу, коли хлопець приєднався до нашої веселої компанії, була відсутня вже я: їздила до родичів. Проте Жанна докладно переказала всі події того вечора. І про те, що спочатку настрій у Назара був досить піднесеним, і про те, що він навіть посміхатися намагався. Але кілька хвилин потому знову спохмурнів і втік ще раніше, ніж першого разу.
Більше до нас він не приєднувався.