13

Я не знаю як вона відреагує коли побачить що вона в нашому особняку.

І ось я сиджу біля неї, Сахра неочікувано розплющіла очі й подивилась на мене, нічого не казавши просто дивилась.

-добрий ранок, як ти себе почуваєш?-запитав одразу я.

Я очікував що вона відповість хоч щось, але відповідь я не отримав.

-Сахра, ти тут? Чому ти мовчиш?-але на зараз я реально затурбувався.

Вона нічого не відповідала навіть не кліпала очима. Тож я й підхопив її на руки, тому що я вирішив повезти її в лікарню.

Вийшовши з кімнати усі збіглися побачивши Сахру в моїх руках. Еліф побачивши її поїхала з нами.

Зайшовши до лікарні її одразу забрали на обстеження, ми з Еліф залишились в коридорі.

-Брате, все буде добре, не хвилюйся.-вона мене обійняла.

-сподіваємся.-відповів я.

Ми сиділи довго, Еліф дуже хвилювалася за Сахру. Але з кабінету вийшов лікар.

-в останній час з нею нічого не траплялося?-запитав лікар.

-а що таке?-запитала Еліф в свою чергу.

-в неї шок, тобто де які речі вона може робити, тобто відкрити очі, а де які ні, це їсти, розмовляти.-лікар.

-а це надовго?-запитав я, сподіваючись на одужання Сахри.

-дивлячись на те наскільки в неї глибока психічна травма, якщо вона не глибока то наскільки я знаю то вона від шокового стану відійде, якщо глибока то ви самі розумієте...-лікар.

-добре, чи можна її забрати?-я.

-так, але я вас попереджаю, не можна її засмучувати,  лише позитивні емоції.-лікар.

Я кивнув і зайшов у кабінет, Сахра лежала на ліжку і дивилась на стелю.

Підхопивши її на руки ми пішли до машини. Еліф відчинила двері і на заднє сидіння поклав Сахру. Ми сіли у машину і поїхали додому.

Ми ще не знали що нас там чекає