11

Скажу одразу, я не кохаю його а тільки роблю для помсти.

Він був спільником з Дільшах і тому я кину його навіть не з'явившись на цьому весіллі.

Звідки я це все знаю? Бо я чула на власні вуха що Дільшах платила йому гроші за зроблену роботу.

З дитинства я мріяла про помсту. Кожен день я чекала на 20 років.

Чому 20? Тому що у 18 дуже ризиковано. І ось ми в тому домі, де наді мною знущалися, били, ображали словами і не тільки.

Батько прямо засіпався побачивши мене, але одразу налетів на мене.

-що ця дівка тут робить?! Хоче знову усім життя зіпсувати?-батько.

-Дядьку, що ви кажете, це ваша дочка.-дан.

-вона мені не дочка, я відмовився від неї.-батько.-а тепер йди звідси поки я тебе не прикинчив!

-ні, вона нікуди не піде, вона моя наречена, зарубіть собі це на носі!-дан.

-ця лахудра не буде тут жити! І це моє останнє слово!-батько.

-вона буде жити зі мною! Це ясно? Якщо з неї хоч волосина впаде, я буду звинувачувати у цьому вас!-дан.-Сахра, можеш йти до себе в кімнату.

Я мовчки пішла до кімнати, зайшовши усі спогади повернулися.

Усі образи знову ранили моє серце. Ці стіни, ці меблі наче сіль для моєї рани. Спогад що ми з мамою сиділи тут і розмовляли знову повернувся.

Стало нестерпно боляче, а відкривши шафу і побачивши речі в яких мене бив мій батько мені стало зле, я й поспішила вийти звідси.

Було тяжко дихати що й в очах зтемніло. А й може вже зараз збігти лишивши одну прощальну записку? 

Але ні, я повинна діяти за планом.

~пройшли години~

Линули години, вже вечір, тожя я сиділа на підлозі тримаючись за голову, світ був увімкнутий, я думала все до деталі.

Але світло вимкнулось, невже знову вибило пробки? Але двері відчинилися, хтось зайшов.

Але обличчя не було видно, мені здавалося що це ангел, руки були наче крила.

-Ангел, я прошу у тебе допомоги, вкажи вірний шлях-неочікувано для себе заговорила я.

Цей силует людини закрив мені рота рукою, а приблизившись я побачила перед собою Гедіза.

Я прибрала руку і подивилась на нього.

-що ти тут робиш?! Навіщо прийшов?!-я.

-я давно тебе не бачив, як ти?-гедіз.

-ти бачив мене зранку, навіть в обід.-я.

-я скучив. Ти просила у Ангела допомоги, що трапилось?-гедіз.

-все добре.-я.

-не бреши. Розказуй я вислухаю.-гедіз.

-нічого я тобі не розкажу.-я.

Але різко я почула кроки, хтось йшов. Кроки були такі серйозні та гучні.

-хтось йде! Ховайся!-я.

Гедіз сховався за ліжком а в кімнату зайшов батько.

-навіщо прийшла в цей дім?! Я тобі не одноразово казав щоб ти забула цю дорогу яка веде сюди! Ти була з нашим ворогом! Ти забруднила наше прізвище!-батько.

Він узяв мене за волосся і потягнув на вулицю, я не знаю що тоді робив Гедіз, і що він думав про мене..