7

Гедіз почав мене нести по драбині на низ, і з'явившись на низу, він покликав усіх. 

Стояла руда і її дочка, його матір Дільшах, Еліф та служниці.

-синку, що сталося?-дільшах.

-тебе не було в особняку, так знаєш що зробила пані Султан?-гедіз.

-і що ж вона уткнула?-дільшах

-надала наказ охоронцям жорстоко зачинити Сахру в кімнаті. Чому вона діяла не спитавши а ні тебе а ні мене?!-його агресивність мене турбувала.

-Султан, я бачу ти вирішила пограти у хозяйку? Але в тебе щось не виходить.-дільшах.

-Мехмед!! Збери усіх!-крикнув Гедіз.

У двір забігли усі охоронці та встали в ряд.

-хто з вас зачинив пані Сахру?!-ненависним голос питав Гедіз.

-я ще раз питаю, хто брав за лікоть пані Сахру?! Якщо не відповісте всіх звільню!!-він знову тим ж голос звернувся до них.

Однак відповідь охоронців не змусила довго чекати, один з них вийшов у перед.

-пан Гедіз, це я тримав пані за руку, наказ віддали пані Султан.-один з охоронців.

Він подивився на руду а потім знову на охоронця.

-якою рукою ти тримав пані Сахру?-гедіз.

Охоронець виставив руку і дивився вниз. 

Як аж раптом Гедіз почав вивертати йому руку.

-Щоб ніхто з вас більше не чіпав пані Сахру, все що стосується її це моє діло! Ходімо Сахра.-він взяв мене за руку і повів до машини.

Еліф лише посміхнулася наостанок, ми сиділи в машині мовчки, аж поки не поїхали.

Я й надалі плакала, не могла зупинитись, мені було тяжко, мені не хотілося бути з ним, не хотіло чути його голос. Ми їхали в невідомому мені напрямку.

Гедіз зупинив машину і вийшов, я ж слідом.

-Сахра, що там трапилось, чому ти хотіла піти з дому? Я тобі чітко сказав що ти нікуди не підеш.-гедіз.

-я не хочу бути з тобою в одному домі, це божевілля, через вас я зходжу з розуму. Мені охоронці сказали одну річ, і я зрозуміла що моє горе для всіх вас це сльози, але сльози радості. Ти брехав мені, скільки ще мені доведеться пережити?!-я.

Не знаю що зі мною сталося, все якось взірвалось усередині.

Раптом йому подзвонили по телефону, і він відійшов від мене і почав говорити по телефону.

І поки він не бачив я почала бігти від нього, але тихо. Він розмовляв не довго, і от він розвертається і мене немає.

Він кричав моє ім'я, і потім він почав бігти за мною.

Я не могла вже бігти, легені не могли брати таке навантаження.

Хоч як би я не бігла він мене наздогнав та взяв за руку.

-що ти витворяєш?! Припини! Я довго терпів але моє терпіння вже закінчується!-кричав Гедіз.

-ні, це ти припини! Ви мене вже всі задовбали! Відпусти!! Ти не маєш жодного права бути зі мною!-у відповідь кричала я.

-якщо ти привидеш мене у той особняк знову то я без жодних вагань вб'ю себе!-я.-ти просто не знаєш на що я здатна.

Я різко витягнула з його кишені пістолет і направила на нього.