2

Я намагалася тримати себе в руках, та думати лише про хороше, але в голові лише все погане.

Відчуття що я вже тут 3 дні, хвилини йшли за годинами. Темрява ставала все страшнішою і страшнішою. Віра в те що мене врятують ставала все менше і менше. 

Я була голодна, брудна, налякана. Я хотіла до Гедіза, щоб він мене захистив від темряви, від зла, від цих подій. Я чекала на нього.

Я сиділа з закритими очима, тремтіла, не чула нікого, не розмовляла, лише темрява та тиша була в голові.

Аж поки мене не почали обіймати, я не бачила хто це, не чула голоса. Аж поки не стало дуже яскраво. Я підняла голову, та заплаканими очима подивилась навкруги. 

Нікого не було, залізні двері були відчинині, я встала та й вирішила вийти, подивитись, обережно подивившись за двері, я побачила дивну картину, лежали ті самі люди які мене викрали, і я вирішила втекти, тремтівшими ногами я почала бігти, навпроти лише поле з деревами маслин.

Я почула що недалеко від мене їде машина, я сховалася у кущі і сиділа тихо, спостерігала за картиною. Машина різко зупинилася, і вийшов Нуєрр Боден. Він щосб кричав, але я не почула що, лише почула "Вона втекла!!Вставайте ледарі, шукайте, вона мені потрібнаживою!!" 

Руки знову почали тремтіти а у горлі почав збиратися начебто вата, я хоті до Гедіза. А зараз я не знаю де я, і куди мені йти. Я стала чекати поки він поїде.

Він успішно поїхав. Я хотіла вийти, як аж раптом приїхала інша машина, білого кольору, схоже що це була машина Гедіза.

Але я всеодно залишилася чекати, аж поки хтось не вийде з машини.