1

-Гедіз, що нам тепер робити? Ми не зможемо викопати тіло, охорона Бодена тут.-запанікувала я.

Мої очі кидалися то у вогонь то у холод. Чесно сказати мені було погано від думки що Гедіза посадять.

-Сахра, не хвилюйся, все буде нормально, я ще завтра приїду подивлюсь що і як. Сідай в машину, поїхали звідси.-сказав він.

Я сіла в машину, та чекала коли сяде він, все ж таки ми сиділи і дивились одне одному в очі.

-а якщо ми не зможемо нічого вдіяти?-я хвилювалася через це.

-ми щось придумаємо як його обіграти, я звернуся за допомогою до свого друга, ти не бійся, ти не постраждаєш.-Гедіз.

Ми поїхали до його друга додому. Він у курсі про труп і так далі. Ми під'їхали до його особняку як побачили що там стояла толпа людей у чорному. 

Ми вийшли з машини, Гедіза стали тримати 4 людей, а мені на голову вділи чорний мішок та посадили в машину.

Я нічого не бачила, лише темряву. Гедіз кричав щоб мене відпустили але його голос було чути все тихше і тихше.

Однозначно, ми поїхали, але куди? Це питання я задавала шоферу усю дорогу. 

Я відчуваю що машина зупинилась, мене дістали з машини та зняли мішок.

Ми були десь на складі, було безлюдно. Мене завели до складу, та зачинили двері. Мені стало страшно, очі бігали по темряві, дихання ставало все частіше і частіше, а тіло начебто було у духовці.

Я сіла в куточку і тихенько почала плакати, руки тремтіли від страху.

//Гедіз//

-відпустіть! Куди ви її повезли?! Вона боїться темряви! З нею щось може статися, відпустить її, візміть мене-я кричав увесь голос.

Вони мене відпустили і побігли до своєї машини. Де її тепер шукати? Що думати?