Давні друзі

— З вас 254 гривні, пакет треба?
— Ні, дякую. Оплата карткою.
— Гарного вечора і безпечної дороги!
— Дякую, вам також.
Виходить з магазину і ховається від дощу коробкою цукерок, йдучи до своєї машини.
…
— Ну і погода, — сідаючи каже він, простягаючи коробку цукерок.
— А я тобі казав, сьогодні буде дощ! Ти мені не вірив і теревенив, що цього не буде, — відповідає хлопець й забирає коробку, відкриваючи її.
— А якби мені хтось не змінив локацію в застосунку, я б так впевнено не стверджував.
— Так-так, знаю. Це найкраще, що я міг придумати тобі на перше квітня. Ось, тримай одну цукереньку, нам ще їхати, тобі потрібні сили.
Він простягає руку і, — Ха, ні-ні-ні! Це моє.
— Оу, твоє так твоє. Але, я тепер не знаю, чи доїдемо ми? Чи ні… — відповідає він, заводячи машину й посміхаючись краєчками губ.
— О так значить, — злегка прищурюється у відповідь, — не хвилюйся, я за тобою, — обриває себе, — слідкуватиму, — тягне слово, вдаючи грізний голос.
— О як, зрозумів. Тепер ми точно доїдемо, — вмикає радіо, перемикаючись на частоту з музикою.
— Звісно, можеш не сумніватися, тільки двірники увімкни.
…
Крізь густі хмари, все ж таки пробивається сонце, яке вже ховається за горизонтом.
А краплі дощу вкривають вікно, за яким простягаються силуети великих густих дерев по обидва боки дороги, які повільно хитаються від дощового вітру і лише ледь помітні відблиски поодиноких зустрічних фар.
…
— Знаєш, краще візьми одну, бо ми й пів дороги не проїхали від заправки, але я вже відчуваю, як хочу подрімати.
— Окей, приймаю, очікую на доставку.
Слідкуючи за дорогою, трохи повертає голову вбік, відкривши рота.
— О як, вж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж, оп! Доставка відбулась успішно, — договорює підсміюючись.
— Хех, ну а як же. Я тепер відчуваю прилив енергії та сил, ну тепер точно доїдемо.
Кидає погляд на нього й відвертається з усмішкою.
— О, поки ти не заснув, напиши їм, що через годину-дві будемо у них.
— Добре, — дістає телефон.
Прівки! Ми скоро будемо у вас. Десь через 2 години.
Відправляє повідомлення і слідом додає усміхнений смайлик.
Через пару секунд чутно коротку мелодію від телефону.
О, привіт Тео! Ми вже зачекалися і смаколики теж, передавай Беару привіт! Чекаємо на вас.
Тео блокує телефон та відкладає його у бардачок.
— Всьо. А тепер, тобі потрібна ще одна цукерка? Щоб ми швидше доїхали, — каже Тео.
— Звісно! Тільки я вкраду вже сам і більше ніж одну.
— Отакої!!! Ну-ну, я не проти, компенсувати все одно ти будеш, — відповідає Тео.
…
Сонце зникло за горизонтом, привівши за собою темряву. У відповідь Беар збавляє швидкість й вмикає протитуманні фари.
— Схоже ці цукерки працюють інакше для тебе, — пошепки каже Беар, дивлячись на сплячого Тео і прибирає коробку цукерок на заднє сидіння.
…
— Тео, прокидайся, ми приїхали, — впівголоса каже Беар, торкаючись до його плеча декілька разів.
— Ну ви подивіться тільки, як солодко він спить, — неголосно озивається жіночий голос.
— Може перенесемо його до кімнати, — посміхаючись договорює вона і після чутно чоловічий сміх.
— Ш-ш-ш!!! Тихо будь, — перебиває сміх той же жіночий голос.
— Так, тримайте ключі від машини, я його віднесу, а ви закрийте тут усе. О! І візьміть коробку цукерок на задньому сидінні і телефон Тео у бардачку.
Беар просовує руку між спинкою сидіння і спиною Тео, нахиляє його вперед і тією ж рукою охоплює талію. Другою рукою бере під коліна і обережно витягує його з салону.
— Як мило, сфоткаємо вас, — каже вона, замикаючи машину й ховає ключі в кишеню і дістає телефон.
— А давай, — відповідає Беар, тримаючи Тео на руках, стає в позу біля машини.
— Ми готові. Тео, посміхнись, — з усмішкою шепоче Беар.
— Ох, скоріше, бо прохолодно вже, — долинає чоловічий голос.
— Ой та не вмреш ти від прохолоди після дощу, почекай і підемо. Ти диви тільки, які ми ніжні, — підсміюючись, відповідає вона й фокусується на Тео з Беаром і робить декілька знімків із спалахом та різним зумом.
Усміхнене обличчя Беара, сплячий Тео, відблиски карих очей Беара і його чорне коротке волосся, на яке падає світло зі стовпа.
— Вийшло дуже няшно, такі милі ви, — одразу показує фотографії.
— Ух, гарно-гарно, дякую.
Вона різко повертається до хлопця збоку і робить знімок.
— Ха-ха, — дивиться на фотографію, на якій він стоїть прикриваючи руками скривлене лице від спалаху.
— Дуже кумедно, сподіваюсь тобі сподобається.
Беар тихо сміється і відносить Тео у дім.
— Дивись, який ти гарний, — каже вона, показуючи фотографію.
— Так, гарнюня прям, пішли у дім, бо я змерзну тут скоро, — обіймаючи, відповідає він з награною щирістю й цьомає в лоба.
…
Беар підштовхує двері ногою, вмикає нічник біля спальні і кладе Тео на ліжко, бере ковдру й накриває його, після затримує на ньому погляд та погладжує по русявим волоссям.
Дивиться на годинник: 00:34. Виходить з кімнати і прямує до кухні.
— Пахне прямо не доходячи до кухні, що готуєте? О, а де Адам? — каже він, розглядаючи сковорідку, де щось шипить і булькає.
— Омлет з овочами. Це буде нічний перекус, а Адам зараз повернеться, він пішов у підвал, взяти консервовані помідори.
— Як ти і Тео? Ми так давно не бачились… — договорює Ніккі й трохи повертається до Беара.
— Непогано. Нещодавно знайшов собі роботу, а Тео заробляє на малюванні картин, дуже гарно виходить. І тепер він почувається значно краще, терапія від депресії допомагає. Я такий радий за нього, а ви як? — відповідає Беар, спираючись об стіну.
— Це добре, рада за вас. У нас теж непогано, ми через півроку з Адамом одружимось, тільки…
— Серйозно?! — дивиться великими очима на Ніккі.
— Тихо-тихо, — перебиваючи Беара з усмішкою.
— Адам попросив не розповідати вам, він хотів зробити це першим, — відповідає Ніккі.
— Добре, мовчу! — стискає великий і вказівний пальці та проводить ними біля губ.
— А що за робота? Якщо не секрет звісно.
— Ну, спічрайтер… — відповідає Беар.
— Ух ти, і що саме ти робиш там?
— Та таке, готую текст для виступів, наприклад, якихось лідерів, або просто інфлюєнсерів. Прикольно, але відчуваю, що довго я там не пропрацюю. Хочеться щось таке, щоб задовольняло.
— Авжеж, розумію, — відповідає Ніккі і робить різкий рух вгору сковорідкою, після чого омлет підстрибує і перевертається.
…
— Та де ж ті помідори, — бурмоче Адам й здригається від прохолоди підвалу, перебираючи перед собою банки з різною консервацією.
— О, знайш… ХТО ТУТ??? — чує ламкий звук і дивиться у сторону сходів.
— Хто тут?! — підіймається з навпочіпки й роздивляється підвал по всіх кутках.
Світло на мить миготить.
— ДА ЩОБ ТЕБЕ, НУ НАФІГ, — поспіхом йде до сходів і піднімається до дверей.
— ЧОРТ! — вдаряється об Тео й банка вислизає з рук.
— ЙОО, АДАМ ТИ ЧОГО? — злегка вдаряється об стінку спиною.
— Я тільки прокинувся блін. Ти вирішив швидко вивести мене з просоння? — протирає очі і робить крок назад від розбитої банки.
…
— Йой, що тут відбулося??? — здивовано дивиться Ніккі на Адама і Тео.
— Ти не поранився?
Беар оглядає руки Тео й переводить погляд на обличчя.
— Все добре, не хвилюйся, — відповідає Тео і відходить з Беаром в сторону Ніккі.
— Мда… — зітхаючи каже Адам.
— Адааам, ти що, серйозно? Знову злякався пустий підвал? — дивиться на нього і схрещує руки, поки той, водить очима в різні боки.
— Ну, ну… вибачте, я просто пересрав, цей підвал ніколи не відгукувався чимось безпечним, треба зробити там ремонт. — відповідає Адам і знизує плечима.
— Добре, йдемо їсти тоді. Адам, ти прибираєш і сьогодні більше без пива, — цьомає в лоба Адама і залишає його з насмішкуватим поглядом та йде від нього з Беаром й Тео.
Беар і Тео одночасно озираються на Адама, який збирає скло.
…
Ранкове світло від сонця трохи пробивається крізь штори, мʼяко розсіюючись по кімнаті, а вітерець загулює через напіввідкрите вікно.
Лунає будильник: 9:30. Беар одразу тягнеться вимикати його.
— Та де ж той телефон, — бурмоче він, крізь напівсон і ледве відкриваючи очі.
— Ооу, хтось забув вимкнути будильник у вихідний день, фіксую цей момент, — спросоння каже Тео та знаходить телефон першим й вимикає будильник.
— А, це все було по плану, щоб ти раніше встав, — каже Беар, проводячи великим пальцем по щоці Тео, перебираючи волосся рештою пальців.
У відповідь, Тео зближується і обіймає Беара, дивлячись йому в губи і потім підіймається поглядом йому в очі.
— Моє життя стало краще з тобою, дякую тобі за те, що робиш мене живим кожного дня, — шепоче Тео, опускаючи погляд.
Беар цьомає в лоба, затримуючись на декілька секунд і проводить рукою по волоссю туди-сюди.
— Сьогодні доволі прохолодно, — стиха каже Беар і кутається в ковдру трохи плотніше.
— Хаха, є таке, — відповідає Тео і ховається обличчям під підборіддя Беара.
Беар обіймає Тео, прикриваючи ковдрою.
…
— Що ще будемо брати?
— Хмм, ну, можемо ще взяти пельмені, Беар і Тео їх обожнюють, — відповідає Адам дивлячись на Ніккі й відводячи погляд на холодильник з пельменями, тримаючи кошик з продуктами.
— Точно! Візьмемо собі дві пачки і їм, також треба не забути майонез!
— О, а може пива?
— Ні-Ні. Сьогодні будемо пити яблучний сік, — відповідає Ніккі, дивлячись на Адама, який вже тримає пляшку.
— Наче все взяли, йдемо до каси? — зітхаючи каже Адам і повертає пляшку на полицю.
Ніккі оглядає інші полиці.
— Ну, начебто нічого не забули, тоді йдемо до каси.
…
— З вас 1,567 гривень, оплата готівкою чи карткою?
— Готівкою, — відповідає Адам.
— Дякую, гарного дня.
— Вам також.
Адам випереджає Ніккі й відкриває їй двері.
— Проходьте Міс.
У відповідь Ніккі злегка нахиляє голову в бік.
— Ох, які ви добрі, дякую.
— Так-так, проходимо, там на вас чекає машина.
— Ууу, а якби хтось сів за кермо замість мене, — відповідає Ніккі, виходячи з супермаркету і бере Адама за руку.
— Ти хоч виспався сьогодні?
— Звісно, з тобою я завжди висипаюся, — відповідає Адам.
— О як! Тоді це не ти, вчора заснув на дивані в залі, поки я спала в нашій кімнаті.
У відповідь Адам знизує плечима й цьомає в лоба.
— Люблю тебе! А тепер, ХТО ПЕРШИЙ ДО МАШИНИ?!
— АГОВ! КЛЮЧІ ТО В МЕНЕ!!!
Ніккі йде і трусить ключами, поки той вже побіг з пакетами.