Давні друзі

— З вас 254 гривень, пакет треба? 

— Ні, дякую. Оплата карткою.

— Гарного вечора і безпечної дороги! 

— Дякую, вам також.

Виходить з магазину і ховається від дощу коробкою цукерок, йдучи до своєї машини.

…

— Ну і погода, — сідаючи каже він, простягаючи коробку цукерок.

— А я тобі казав, сьогодні буде дощ! Ти мені не вірив і теревенив, що цього не буде, — відповідає хлопець й забирає коробку, відкриваючи її.

— А якби мені хтось не змінив локацію в застосунку, я б так впевнено не стверджував. 

— Так-так, знаю. Це найкраще, що я міг придумати тобі на перше квітня. Ось, тримай одну цукереньку, нам ще їхати, тобі потрібні сили.

Він простягає руку і, — Ха, ні-ні-ні! Це моє. 

— Оу, твоє так твоє. Але, я тепер не знаю, чи доїдемо ми? Чи ні… — відповідає він, заводячи машину й посміхаючись краєчками губ. 

— О так значить, — злегка прищурюється у відповідь, — не хвилюйся, я за тобою, — обриває себе, — слідкуватиму, — тягне слово, вдаючи грізний голос.

— О як, зрозумів. Тепер ми точно доїдемо, — вмикає радіо, перемикаючись на частоту з музикою. 

— Звісно, можеш не сумніватися, тільки двірники увімкни.

…

Крізь густі хмари, все ж таки пробивається сонце, яке вже ховається за горизонтом. 

Краплі дощу вкривають вікно, за яким простягаються силуети великих густих дерев по обидва боки дороги, які повільно хитаються від дощового вітру і тільки ледь помітні поодинокі зустрічні відблиски фар.

…

— Знаєш, краще візьми одну, бо ми й пів дороги не проїхали від заправки, але я вже відчуваю, як хочу подрімати.

— Окей, приймаю, очікую на доставку.

Слідкуючи за дорогою, трохи повертає голову вбік, відкривши рота. 

— О як, вж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж, оп! Доставка відбулась успішно, — договорює підсміюючись.

— Хех, ну а як же. Я тепер відчуваю прилив енергії та сил, ну тепер точно доїдемо.

Кидає погляд на нього й відвертається з усмішкою.

— О, поки ти не заснув, напиши їм, що через годину-дві будемо у них.

— Добре, — дістає телефон. 

Прівки! Ми скоро будемо у вас. Десь через 2 години.

Відправляє повідомлення і слідом додає усміхнений смайлик. 

Через пару секунд чутно коротку мелодію від телефону.

О, привіт Тео! Ми вже зачекалися і смаколики теж, передавай Беару привіт! Чекаємо на вас. 

Тео блокує телефон та відкладає його у бардачок.

— Всьо. А тепер, тобі потрібна ще одна цукерка? Щоб ми швидше доїхали, — каже Тео.

— Звісно! Тільки я вкраду вже сам і більше ніж одну.

— Отакої!!! Ну-ну, я не проти, компенсувати все одно ти будеш, — відповідає Тео.

…

Сонце зникло за горизонтом, привівши за собою темряву. У відповідь Беар збавляє швидкість й вмикає протитуманні фари.

— Схоже ці цукерки працюють інакше для тебе, — пошепки каже Беар, дивлячись на сплячого Тео і прибирає коробку цукерок на заднє сидіння.

…

— Тео, прокидайся, ми приїхали, — впівголоса каже Беар, торкаючись до його плеча декілька разів.

— Ну ви подивіться тільки, як солодко він спить, — неголосно озивається жіночий голос. 

— Може перенесемо його до кімнати, — посміхаючись договорює вона і після чутно чоловічий сміх. 

— Ш-ш-ш!!! Тихо будь, — перебиває сміх той же жіночий голос.

— Так, тримайте ключі від машини, я його віднесу, а ви закрийте тут усе. О! І візьміть коробку цукерок на задньому сидінні і телефон Тео у бардачку.

Беар просовує руку між спинкою сидіння і спиною Тео, нахиляє його вперед і тією ж рукою охоплює талію. Другою рукою бере під коліна і обережно витягує його з салону.

— Як мило, сфоткаємо вас, — каже вона, замикаючи машину й ховає ключі в кишеню і дістає телефон. 

— А давай, — відповідає Беар, тримаючи Тео на руках, стає в позу біля машини. 

— Ми готові.  Тео, посміхнись, — з усмішкою шепоче Беар.

— Ох, скоріше, бо прохолодно вже, — долинає чоловічий голос.

— Ой та не вмреш ти від прохолоди після дощу, почекай і підемо. Ти диви тільки, які ми ніжні, — підсміюючись, відповідає вона й фокусується на Тео з Беаром і робить декілька знімків з вспишкою та різним зумом, — усміхнене обличчя Беара, сплячий Тео, відблиски карих очей Беара і його чорне коротке волосся, на яке падає світло зі стовпа.

— Вийшло дуже няшно, такі милі ви, — одразу показує фотографії.

— Ух, гарно-гарно, дякую.

Вона різко повертається до хлопця збоку і робить знімок.

— Ха-ха, — дивиться на фотографію, на якій він стоїть прикриваючи руками скривлене лице від спалаху. 

— Дуже кумедно, сподіваюсь тобі сподобається.

Беар тихо сміється і відносить Тео у дім.

— Дивись, який ти гарний, — каже вона, показуючи фотографію. 

— Так, гарнюня прям, пішли у дім, бо я змерзну тут скоро, — обіймаючи, відповідає він з награною щирістю й цьомає в лоба.

…

Беар підштовхує ногою двері, вмикає нічник біля спальні і кладе Тео на ліжко, бере ковдру й накриває його, після затримує на ньому погляд та погладжує по русявим волоссям. 

Дивиться на годинник: 00:34. Виходить з кімнати і прямує до кухні.

— Пахне прямо не доходячи до кухні, що готуєте? О, а де Адам? — каже він, розглядаючи сковорідку, де щось шипить і булькає.

— Омлет з овочами. Це буде нічний перекус, а Адам зараз повернеться, він пішов у підвал, взяти консервовані помідори.

— Як ти і Тео? Ми так давно не бачились… — договорює Ніккі й трохи повертається до Беара.

— Непогано. Нещодавно знайшов собі роботу, а Тео заробляє на малюванні картин, дуже гарно виходить. І тепер він почувається значно краще, терапія від депресії допомагає, я такий радий за нього. А ви як?  — відповідає Беар, спершись об стіну. 

— Це добре, рада за вас. У нас теж непогано, ми через півроку з Адамом одружимось, тільки…