Глава 6. Він не поїхав

Наступного ранку я прокинулася раніше за всіх.

Серце неприємно стискалося від думки, що сьогодні Влад поїде.

Я довго лежала в ліжку, дивлячись у стелю, поки не почула голоси на кухні.

Сіла.

Прислухалася.

І зрозуміла, що Влад досі тут.

Натягнувши кофту, я швидко вийшла з кімнати.

Влад сидів за столом із чашкою кави, ніби нікуди не збирався.

— Ти… ще тут? — здивовано запитала я.

Він усміхнувся.

— Як бачиш.

— А потяг?

— Не поїхав.

— Що значить не поїхав?

— Те й значить.

Я дивилася на нього кілька секунд.

— Влад…

— Я залишаюся.

У мене перехопило подих.

— Назавжди?

— Ну, може не назавжди. Але надовго точно.

Я не знала, що сказати.

Тому просто усміхнулася.

І Влад усміхнувся у відповідь.

Наче цього було достатньо.

Але не для всіх.

Його мама була в люті.

Я чула її голос навіть через зачинені двері кімнати.

— Ти що собі придумав?!

— Мамо…

— У тебе робота!

— Знайду іншу.

— Ти серйозно кинув усе через якусь дівчину?!

Я аж завмерла.

За дверима запанувала тиша.

А потім пролунав спокійний голос Влада:

— Не через якусь.

Через Марію.

У мене запалали щоки.

Наступні кілька днів його мама ще намагалася переконати його повернутися.

Влад стояв на своєму.

І щоразу, коли вона починала чергову розмову, він лише дивився у мій бік.

Одного разу я випадково стала свідком їхньої розмови.

Його мама вже хотіла щось сказати, але раптом замовкла.

Я стояла поруч із Владом на балконі.

Ми про щось сміялися.

Навіть не пам’ятаю про що.

Пам’ятаю лише, що Влад дивився на мене так, ніби навколо більше нікого не існувало.

І тоді його мама зітхнула.

Довго.

Втомлено.

— От тепер зрозуміло, — тихо сказала вона.

— Що зрозуміло? — не зрозумів Влад.

Вона лише похитала головою.

— Чому ти залишився.

Влад нічого не відповів.

Тільки усміхнувся.

А його мама вперше не почала сперечатися.

Мабуть, тому що побачила те саме, що бачили всі навколо.

Те, як загорялися його карі очі щоразу, коли поруч була я.

І зрозуміла, що з цим уже нічого не зробиш.

Та й не треба.

Бо іноді люди знаходять місце, де хочуть залишитися.

А іноді — людину.

І, здається, Влад знайшов і те, й інше.