Мій незапланований гість

Глава 5. Версія Влада

Якщо чесно, коли я побачив Марію після стількох років, то перше, що згадав, — той нещасний сік.

Мені тоді було так соромно, що хотілося провалитися крізь землю.

Тому перші дні я тримав дистанцію.

Не тому, що вона мені не подобалася.

Навпаки.

Мені здалося, що вона стала неймовірно красивою.

Світле волосся, усмішка, очі, які постійно світилися якимось викликом.

І це дратувало.

Бо щоразу, коли вона була поруч, я ловив себе на тому, що дивлюся на неї занадто довго.

Тому я тікав до друзів.

Тому поводився байдуже.

Тому робив вигляд, що мене нічого не хвилює.

Не спрацювало.

З кожним днем мені хотілося бачити її все більше.

Слухати її сміх.

Сперечатися з нею.

Бути поруч.

А після того вечора на балконі я зрозумів, що пропав остаточно.

Коли ми сварилися перед моїм від’їздом, я майже не чув, про що вона говорить.

Я дивився на неї й думав лише про те, що давно хочу її поцілувати.

Дуже давно.

Тож у якийсь момент просто перестав себе зупиняти.

І це було найкраще рішення за всю поїздку.

Особливо коли наступного вечора вона лежала поруч зі мною, тримаючи мене за руку так, ніби не хотіла відпускати.

Чесно кажучи, я теж не хотів її відпускати.

Подобається

#4827 в Любовні романи
#1109 в Короткий любовний роман
#1276 в Жіночий роман

Відредаговано: 13.06.2026