Коли мама сказала, що до нас на кілька тижнів приїде її подруга з сином, я не надала цьому особливого значення.
— Ти його знаєш, — усміхнулася мама. — Влад.
І тут я мало не вдавилася чаєм.
Влад.
Той самий Влад.
Високий хлопець із чорним, мов крило ворона, волоссям і карими очима. Той самий, на якого я колись у школі випадково вилила апельсиновий сік перед усім класом. Усі тоді сміялися, а він дивився на мене так, ніби готовий був мене задушити.
Минуло кілька років.
Мені вже дев’ятнадцять. Я стояла біля дзеркала, поправляючи довге світле волосся. На мені були світлі джинси, білий топ і легка бежева кофта. Не те щоб я збиралася його вражати.
Принаймні я так собі казала.
Коли Влад зайшов до квартири, він привітався з мамою, з її подругою, а потім перевів погляд на мене.
— Привіт.
— Привіт.
І все.
Наче ми були незнайомцями.
#4827 в Любовні романи
#1109 в Короткий любовний роман
#1276 в Жіночий роман
Відредаговано: 13.06.2026