Глава 1. Італійська кампанія.

Італійське кіно вже у ті роки, початок 1960-х,  було відомо усьому світові. Кіностудія «Чинетчита» у Римі стала чимось подібним до маленького Голлівуду на річці Тибр. Столиця європейського масштабу з настільки приваблюючою вартістю знімання, що американці почали інвестувати в нього, щоб на цій базі знімати й свої блокбастери.

Зніматися в Італії для Бельмондо це ще й повернення до родинного коріння – його бабуся по лінії батька уродженка Сицилії.

У Римі Жан-Полю Бельмондо відкрився культ кінозірок на італійський манер. За акторами та акторками полюють чисельні фотографи, які Федеріко Фелліні  пізніше назве «папараці», що італійською значить «надокучливий комар». Акторки ведуть себе як діви, граючи між собою гру у суперництво. Вони роз’їжджають на розкішних авто, п’ють шампанське, немов воно тече з-під крану, носять червоні плащі, - ще більше дратуючи надокучливих папараці.  Джина Лоллобриджида та Софі Лорен змагаються у кого Rolls-Royce красивіше. Жан-Поль приголомшений пірнаючи у цю зіркову атмосферу.

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо:

«З початку, я не дуже комфортно відчував серед  цієї мішури. Але я зумів знайти спільну мову зі своїми партнерками, жартуючи над ними».

Першим фільмом, у якому знімається Жан-Поль Бельмондо в Італії – «Чочара» (італ. «La Ciociara») режисера Вітторіо де Сіки з неперевершеною Софі Лорен. Французький актор стикається із дивиною італійської системи кіно виробництва: звук записують після монтажу, а на знімальному майданчику актори говорять своєю мовою: Софі – італійською, Жан-Поль – французькою. Бельмондо ця система дуже сподобалась й, він не міг цим не скористатися, щоб дозволити собі поваляти дурня на майданчику.

Сюжет фільму досить серйозний. У ньому розповідається про двох жінок у роки Другої світової війни в Італії: Чезарії, овдовілої римської крамарки, і її дочки Розетти, релігійної 13-річної дівчини. Вони знайомляться з Мікеле, з яким у них складаються хороші дружні відносини. Мікеле закохується в Чезиру, але вона не відповідає йому взаємністю, тому що її хвилює виключно доля дочки і боротьба з голодом, а на нового шанувальника у неї просто немає часу. Одного разу до їхнього містечка приходить невеликий загін німців, які відступають під натиском союзників. Вони забирають Мікеле з собою, щоб той показав їм дорогу через гори. Проходить час, але Мікеле так і не повертається назад. Чезира і Розетта вирушають у звільнений Рим, але по дорозі додому трапляється трагедія — в церкві одного невеликого містечка, де вони вирішили відпочити, на них напали кілька арабських солдатів, і обох зґвалтували. У Розетти стається нервовий розлад, і починається невелика суперечка з матір'ю. Але в підсумку їх зближує спільне горе — вони дізнаються, що Мікеле був розстріляний німцями в горах.

Ось таку роль випало зіграти Бельмондо у фільмі. Йому придумають образ інтелігентного хлопця в окулярах з комуністичними поглядами, що постійно читає книжки.

Режисер Вітторіо де Сіка відноситься до раси вельмож ,що йде по життю з високо піднятою головою, немов грає нескінченний спектакль. В Італії того часу – розлучення заборонене законом, але де Сіка, не соромлячись, приходить на зйомки одного разу з дружиною та дітьми, іншого – з коханкою та іншими дітьми. Часто після знімання режисер йде грати до казино, залишаючись там до пізньої ночі.

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо:

«Одного разу ми знімаємо сцену, де я повинен тискати та цілувати героїню Софі Лорен. Ми граємо, я її цілую, цілую, тискаю, тискаю, - режисер мовчить. Дивимось, а де Сіка заснув. Розбудити поважного режисера ніхто не ризикнув. Через деякий час він все ж таки прокинувся й, розтуляючи очі, вигукнув: «Стоп! Perfetto!» (італ. «Ідеально»).

В цілому ж у Жан-Поля залишились гарні спогади від зйомок «Чочари». Він знайшов спільну мову із Софі Лорен й потоваришував з цією італійською кінозіркою. Журналісти «Чобітка» дали йому прізвисько «Il brutto», яке він, не розуміючи італійську спочатку переклав як «брутальний» й був радий цьому, вважаючи це забавним. Пізніше, дізнавшись, що «il brutto» значить «урод» Жан-Поль перестав сміятися. 

Далі буде...