Слава приходить раптово.
І майже не залишає часу на подих.
Після тріумфу На останньому подиху життя Жан-Поль Бельмондо перетворюється на безперервний кіновихор. Уже в 1960 році — шість фільмів. Далі — по п’ять, по шість щороку. Нові ролі, нові майданчики, нові партнери.
Спершу — Італія.
На одному екрані з Софі Лорен, Клаудія Кардинале, Джина Лоллобриджида він стає не просто французьким актором — європейською зіркою.
Потім — Франція.
Його запрошують найсильніші режисери: Жан-П'єр Мельвіль, Анрі Верней, Філіпп де Брока, Франсуа Трюффо, Жорж Лотнер…
Його екранний світ розривається між крайнощами:
Леон Морен, священик і Картуш,
Мавпа взимку і Людина з Ріо,
Ставіський і Чудовисько.
Комедія чи драма — він однаково переконливий.
І ще дещо.
Він не грає небезпеку.
Він її виконує.
Без дублерів. На межі ризику. Перетворюючи трюк на частину акторської природи.
Мільйони глядачів. Касові рекорди. Абсолютна популярність.
Кіно остаточно поглинає його.
І здається, що сцена — вже в минулому.
Але чи справді це так?
Читайте книгу четверту проєкту "Мій Невідомий Бельмондо" - " У променях софітів"
Щоб дізнатися більше заходьте на сторінку проєкту у Фейсбук
www.facebook.com.MonBelmondoInconnu
Підписутесь на оновлення...