Вступ.

У роки, що слідували після виходу на екрани фільму «На останньому подиху» Жан-Поль Бельмондо буде зніматися без перериву. Шість фільмів у 1960-у, п’ять – у 1961-у, три – у 1962-у, чотири – у 1963-у, п’ять - у 1965-у. Продюсери визнають, що участь актора у їх фільмах – зовсім не слабке місце, а, зовсім навпаки.

Більшість фільмів влучають у ціль, персонажі, що створює Бельмондо, подобаються глядачеві, й він йде дивитися кіно у кінотеатр. Це була така епоха. Відео ще не було. DVD тим більше… Тому, якщо ти бажаєш подивитися фільм, насолодитися грою улюбленого актора – прямий шлях до кінотеатру.

Й глядач йде. Йде дивитися – на Бельмондо.

Якщо придивитися до першої половини кіно кар’єри актора, то вражаєшся тим, з якою легкістю він проноситься через 1960-ті при повній, як він сам вважає, відсутності будь-якого планування своєї кар’єри. Якщо, звичайно, його метою не було заплутати усіх. Заплутати глядача, заплутати критиків. Тому що у безсистемному, на перший погляд, виборі ролей, чітко прослідковується головна ідея – уникнути штампів.

Став у 1960-у символом «Нової хвилі»,  Жан-Поль Бельмондо розумно відмовляється від рамок авторського кіно. Ризикуя, стати «зрадником» в очах поборників чистоти амплуа, він на вагаючись приймає пропозиції режисерів класичного кіно.

І ще одна відмінність, що прослідковується у кіно кар’єрі Бельмондо. Він не зациклюється на одному жанрі, чи то комедія, чи то нуар, детектив або мелодрама. Саме так у його фільмографії з’являються фільми «Леон Морен, священик» та «Картуш», «Ніжний пройдисвіт» та «Злодій», «Повторний шлюб» та «Сирена з Міссісіпі»… Й цей перелік можна продовжувати.

Він знімається у режисерів різного гатунку. Жан-П’єр Мельвіль завоював популярність трагічними, мінімалістськими фільмами-нуар. Філіпп де Брока оновлюватиме класичну пригодницьку кінокомедію, чим визначав розвиток жанру у Франції другої половини ХХ століття. Саме він розгледів у зламаному герої «На останньому диханні» Жан-Полі Бельмондо величезний комерційний потенціал і зніматиме його у своїх чисельних комедіях та пригодницьких стрічках. Анрі Верней знімає кримінальні та пригодницькі фільми. Попри критику Нової хвилі (Nouvelle Vague) він здобуває статус, що дає йому можливість працювати з зірками міжнародного рівня, до яких сьогодні вже відноситься й Жан-Поль Бельмондо.

Мельвіль зняв Бельмондо у трьох фільмах. Де Брока – у шести, Верней – у восьми. А ще були Клод Лелуш, Жак Дере, Франсуа Трюфо, Луї Маль, Філіпп Лабро, Жерар Урі, Жорж Лотнер та інші гучні імена французького кіно. І у всіх фільмах цих режисерів, незважаючи на жанр Жан-Поль Бельмондо  був дуже переконливим.

Й популярність актора, якого ще зовсім нещодавно вважали початківцем постійно росте. Виходячи з дому він постійно стикається із натовпом прихильників, що чекають на нього щоб отримати клаптик паперу з його підписом. Жан-Поль навіть змушений змінити свій розчерк. Якщо раніше це була закарлючка, що призначалась скоріш для того, щоб фальсифікатори чеків не могли її підробити, то зараз його підпис набрав зіркового статусу й повинен бути великим та розбірливим. 

Але спочатку на актора чекала так звана «італійська кампанія».