Глава 3. Шкільні роки. "Боксерський" ніс.

Друга світова війна перервала його шкільні роки. Уже після визволення Парижа Жан-Поля записали до так званої Ельзаської школи в кварталі Денфер-Рошро — закладу, що славився суворою дисципліною та вимогливістю. Класним керівником дев’ятирічного Бельмондо був пан Жосе.

Та справжнім університетом для хлопця стали не класи, а шкільний двір. Саме там він знаходив себе — у русі, у суперництві, в азарті. Велопробіги, футбольні матчі, аматорський бокс — усе, що вимагало сили, швидкості й сміливості, приваблювало його більше за підручники.

Втім, дисципліна і Бельмондо — це були дві різні стихії. 

29 травня 1944 року його виключили зі школи за недисциплінованість.

Зі спогадів Жан-Поля (переклад з французької):

«У школі я взагалі найбільше люблю зміни... У шкільних стінах я чахну; за них творю чудеса. Я сяю в гомеричних сутичках, що спалахують на шкільному дворі, завдяки гарному удару лівою. Одяг мій, навпаки, страждає, але матуся прощає мене, побачивши мої бойові поранення. Вона маже їх якимось розчином, що перетворює мене на червоношкірого індіанця в день атаки.

З Ельзаської школи я вийшов з єдиним новим багажем: упевненістю, що в бійці краще бути вчотирьох проти двох, ніж удвох проти чотирьох, і що в жодному разі не можна повертатися до супротивника спиною. Залишив же я там, окрім поганих спогадів у викладачів, пристрасть до футболу… Я віддаю перевагу ролі воротаря, що дозволяє мені ловити м’ячі, роблячи чудові й марні кульбіти, які, зрозуміло, справляють сильне враження, потішають гальорку і сіють легку паніку в лавах супротивника. Але якостей, які я продемонстрував у сфері спорту, не вистачило, щоб переконати керівництво Ельзаської школи залишити мене в її стінах».

Після виключення він продовжив навчання в школі Паскаля на бульварі Ланн. Там ситуація не надто змінилася: математика, географія, історія не викликали в нього особливого ентузіазму. Натомість він здобув славу постійного порушника дисципліни й видатного бузотера.

Директор коледжу, однак, виявився більш поблажливим. За словами Бельмондо, саме завдяки його футбольним здібностям його не виключили знову. На запитання батька про майбутнє сина директор відповів із гумором:

— «З нього вийде чудовий воротар!»

Саме в ці роки з’являється й одна з найвідоміших рис його зовнішності — зламаний ніс. 

Після уроків у дворі школи Паскаля сталася бійка між учнями. Кажуть, що Жан-Поль із однокласником протистояли трьом хлопцям зі старших класів. Причина бійки давно забута його учасниками, але Жан-Полю сильно розбили ніс. Він згадував, що відчув сильний біль і хрускіт… Вчителі визвали швидку. Всього у крові хлопця відправили до лікарні. Саме після цієї бійки у Бельмондо з’явилася своєрідна візитівка – так званий «боксерський» ніс, який, можливо, нажаль для всіх майбутніх прихильників, достався йому не в поєдинку на ринзі.

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо (переклад з французької):

«У мене ж ніс був розквашений, як картоплина під вилкою кухаря. Той, хто завдав мені цього тілесного ушкодження, начисто випарувався з пам’яті — а шкода, бо я хотів би йому подякувати: без боксерського носа я напевно залишився б простим статистом.

Якби не він, моя легенда не була б такою барвистою, а куртуазні манери юнака з доброї родини не врівноважувалися б крутим обличчям, яке надавало мені каліцтво носового відростка».

Кожний вечір звільнившись від шкільних «кайданів» Жан-Поль розважав себе та друзів різноманітними дурощами, кривляннями та жартуваннями, які часто були на грані дозволеного. Проте друзі знали, що Жан-Поль дуркує і підігравали йому. Затійливі витівки хлопця мали не аби який успіх у однолітків. Жан-Поля намагалася залучити до себе будь-яка компанія, не було заводили та розповідача байок веселіш! Дивлячись на поведінку сина, батьки як могли намагалися надоумити його, проте не були занадто суворі і відносилися із любов'ю та розумінням до витівок Жан-Поля.

Найбільшою забавкою Жан-Поля Бельмондо в ті роки було лякати своїх сусідів у під’їзді будинку по вулиці Віктора Консідерана. Він зависав на перилах шостого поверху, де розташовувалась їх квартира над прірвою між сходами. Чіпляючись або руками – головою доверху, або ногами – догори дригом. Це особливо вганяло у ступор добропорядних парижан. Отямившись вони стрімголов мчалися до дверей нашої квартири й натискали на дзвінок, намагаючись попередити мою матір, що це може «погано скінчитися». Мати ж, більше щоб заспокоїти сусідів, ніж вгамувати свого сина, - флегматично робила йому зауваження : «Жан-Поль припини негайно!».

Щоб пробити стоїцизм матері Жан-Поль вдавався до інших забав. Одна з найулюбленіших: коли мати накрила на стіл й кличе обідати – він вилазив у вікно, й через балкон кімнати сестри заходив до вітальні не з коридору, як очікувалось, а просто з неба. Батько зазвичай пирскав від сміху. Мати ж робила зауваження більш для проформи. 

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо (переклад з французької):

«Батьки, звичайно на підштовхували мене до моїх витівок, але й не забороняли, що я сприймав як мовчазний дозвіл. Й взагалі я був вихований у любові, й радості».

У чотирнадцять років він вирішив займатися фізичною формою серйозно. Щоранку — сотні присідань, віджимання, вправи з гантелями. Він тренував тіло з тією ж впертістю, з якою колись його мати сідала на велосипед попри подряпані коліна. 

Футбол також залишався його пристрастю, і він свідомо обрав позицію воротаря — роль ризиковану, видовищну, трохи театральну. Уже тоді в його стрибках і ефектних падіннях було щось сценічне, особливо коли за воротами юрбилися дівчата-вболівальниці.

Тоді він ще не знав, що ця фізична підготовка стане безцінною в майбутньому — коли він сам виконуватиме трюки, стрибатиме з дахів, висітиме над вулицями Парижа і перетвориться на одного з найсміливіших акторів французького кіно.

Поки що ж це був просто хлопець із розбитим носом, зухвалим характером і невгамовною жагою руху. І в цьому вже вгадувалася майбутня легенда.