Глава 1. Перші випробування, розчарування та здобутки.

Батьки зовсім не були здивовані такому бажанню свого сина, а, можливо, просто не показали цього.

У родині, де мистецтво було не прикрасою, а способом дихати, розуміли головне: талант — це лише іскра. Його треба виховати, загартувати, дисциплінувати. Акторській майстерності навчаються так само, як скульптор навчається слухати глину або камінь.

Тому, якщо Жан-Поль хоче стати актором — він має вчитися. І не де-небудь, а бажано у святині французького театру — Національній консерваторії драматичного мистецтва. Ну а спочатку непогано було б отримати підтримку досвідчених у цьому людей. Й батько, Поль Бельмондо, звертається до друга родини – відомого актора театру Комеді Франсез Андре Брюно з проханням прослухати сина.

Дядечко Андре, яким його знав Жан-Поль, запропонував хлопцю вивчити будь-який текст. Молодий Бельмондо знайшов у книгах свого дитинства одне  з оповідань Лафонтена. Він вчив та репетирував у своїй кімнаті чотири дні та ночі. В останню мить хлопець так розхвилювався, що вирішив нікуди не ходити. Однак, після розмови із батьком, зібрав усю свою волю та сміливість в кулак, Жан-Поль відправився в дім до великого актора.

Досвідчений Брюно звичайно помітив це й спробував заспокоїти хлопця, розповідаючи йому про театр та кумедні витівки з життя акторів. Під час такої бесіди, слухаючи розмірений голос майстра,  хлопчик значно перестав нервувати й тільки тоді Брюно запропонував йому розпочати виступ.

«Давай, малий. Я тебе слухаю!», - промовив метр, звертаючись до хлопця.

Й тут переляк Жан-Поля як рукою зняло. Він  декламував байку з такою жестикуляцією та натиском, зображуючи  героїв своєї розповіді з різною інтонацією, що на погляд молодого хлопця було найкращим втіленням образів. Він говорив так пишномовно, що навіть себе вразив. Але  Андре Брюно досить швидко зупинив виступ Жан-Поля…

«Коли Брюно зупинив мене», - згадує Жан-Поль Бельмондо. «Я вирішив, що йому достатньо й зараз він скаже, що я можу стати актором. Я чекав на комплімент, а отримав..

 «Абсолютно бездарно!» - виразив свій вирок корифей театру Андре Брюно.

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо:

«Потім він почав аналізувати деталі, звинувачуючи мне в руйнуванні самої байки, й наполегливо пропонуючи мені забути про акторство та знайти собі іншу професію, наприклад -  полярні експедиції або приватний бізнес. Він також додав, що я виключний у своїй бездарності. Найгірше, що ця людина була відома своєю поблажливістю та добротою. Він дружив із моїм батьком, й був до мене прихильним».

Жан-Поль повертався додому у пригніченому стані. Перший раз за своє життя його вразили слова іншої людини. Раніше він не зважав жодної уваги на ті  негативні ярлики, що вішали на нього вчителі у школі. Йому просто було байдуже. Але не цього разу…

Коли Жан-Поль повернувся додому, його зустріли батько та матір. По виразу їх обличь хлопець зрозумів, що їм вже відомий  жахливий вердикт метра. Андре Брюно дійсно зателефонував його   батьку: «Я дуже жалкую, але переконай свого сина займатися не акторством, а чимось іншим, наприклад роботою пов’язаною із фізичною працею».

Від сорому та від жалю Жан-Поль забіг до своєї кімнати й всю ніч ридав горючими сльозами. На ранок мати Мадлен побачивши пом’яте обличчя сина запропонувала єдиний правильний вихід з ситуації, що склалася : «Воля синку. Ти цього хочеш, хіба не так? ТИ хочеш бути актором? Й ти будеш, в тебе все вийде, ось побачиш.

Й Жан-Поль прислуховуючись до поради матері, зробив, як йому вважалось,  правильні висновки.

Зі спогадів Жан-Поля Бельмондо:

«Я не приймаю вирок Брюно. Я провалився, так! Але справа в тому, що ця байка мені не підходить,. Я вивчу, щось інше. Й тоді вони побачать, чого я стою,  Навіть Лафонтена, навіть його найгірші байки, - я добре пропрацюю й подолаю».

Три місяці Жан-Поль працює, не покладаючи рук. Він тренує свою пам’ять, повторюючи кожний вираз, кожне слово з різними інтонаціями. Й нарешті він зрозумів, що готовий до нового іспиту. 

Його батько, Поль Бельмондо , за цей час, зрозумівши, що наполегливість сина доводить усю серйозність його наміру стати актором, - довідувався  про театральні школи Парижу .  Він з’ясував, що театральні курси Раймона Жирара – найбільш престижні  й, що важливо, розташовані неподалік від площі Данфер-Рошро, кварталу де мешкає родина Бельмондо.

 Все ще хвилюючись про своє перше фіаско, але вже повний рішучості та налаштований на перемогу, Жан-Поль відкрив двері будинку школи на вулиці Вавен, у якій викладав Раймон Жирар. В добре натренованій пам’яті майбутнього актора на цей раз знаходиться велика частини «Сіда», класичного твору французької літератури. Виступаючи у ролі дона Дієго, який у вільному декламуванні  початківця Бельмондо не дуже схожий на класичний образ Олександра Дюма. Проте керівник акторської школи Раймон Жирар, уважно слухає та беззаперечно виносить вердикт: «Ви зараховані!».

Вже через десяток років, Жирар у розмові із визнаним актором французького кіно Жан-Полем Бельмондо, визнав, що ледь не помер, стримуючи регіт, під час прослуховування оригінального виконання класичного твору незграбним початківцем, який так старався бути схожим на актора-трагіка.

Прощаючись, Жирар дає нове завдання — вивчити уривок із «Федри» Жан Расін. Цього разу двері кімнати майбутнього актора, зачиняються не від відчаю, а від рішучості.