25 глава. Спогади незабутнього дитинства

   Ух, все має пройти просто ідеально сьогодні! Хоч багато чого організовував Генрі, але я теж взяла на себе не малу частину святкування.

  Проте, мене настрожує той факт, що батьки вперше за стільки часу вирішили подарувати йому щось самі, а не продовжувати стимулювати заробляти собі самому на власний подарунок як раніше...

  Так, безумовно, я заздрила йому багато в чому дитинстві, але зараз це дійсно не через заздрість. Ні, я просто відчуваю, що цей подарунок не зробить його щасливим сьогодні, а навпаки!

  Але робити нічого. Мама довірила мені це діло і я просто зобов'язана виконати його до кінця щоб не опуститися в її очах.

  Хтось би сказав, що я драматизую, але... Будь-яке діло, що поручила мені вона, має бути виконано бездоганно! Я завжди була номером два з усіх дітей, після Генрі... Але принаймні не остання!

- Марі?

- М?

- Ти тільки цей... Ммх, не розповідай Генрі про те, що сталося сьогодні.

- Про що це ти?

- Ну як я...

- А-а-а! Ну, нічого, добре, не скажу, але не думаю що він би сердився на тебе через це.

- Ні, він точно обуриться!

  Вона ж для нього така дорога як не знати що... З тих самих пір як вони змушені були розлучитися в дитинстві, не минало й дня щоб він хоч якось не згадав мені про неї! Тому якщо дізнаються що я кинула її саму посеред великого та дорогого ТЦ...

- Ти ж його сестра, до того ж єдина з якою він у таких теплих стосунках. Впевнена, він з тобою такий же м'який як і зі мною - наївно всміхається мала.

- Ох...

- Що?

- Йдемо вже в той магазин!

- Так, я й веду нас!

- Окей...

  Ті її слова мене... Вона навіть не уявляє, що я зараз відчуваю! Мені здається, що Марі цінніша для нього набагато більше, ніж я.

- Ліліт, я розумію, що навряд чи ти захочеш відкритися мені зараз і поговорити, але... Просто знай, що якщо захочеш обговорити причину такого твого настрою зараз, то я завжди з великою радістю вислухаю тебе!

  Ага, так, і дізнається всі мої слабкості та зрозуміє, що я взагалі не така ідеальна якою здаюся на перший погляд! Тц, ще чого! Цій малявці не проникнути в мою довіру, як Генрі!

- Угу, ну може й поговоримо колись. Так, то ти в цьому магазині хочеш обрати щось для нього?  - питаю, коли ми зайшли уже в той, до якого вела блакитноока.

- Так.

- Погано. Поганий вибір - одразу різко відказую.

  Вона точно здуріла...

- Що?!! Чому?! Гарний же магазин!

- Але це не найдорожчий тут.

- Щ-що... Найдорожчий?!

- Так, чи ти хочеш обрати щось найдешевше в ТЦ? Ти серйозно? Хіба Генрі заслуговує на таке ставлення, Марі?
...

  Ох-х-х... Вона була цілком права, але думаю він і не став би чекати від мене не знати чого дорогого.

- Ліліт, розумієш, я-...

- Марі, давай я відведу тебе у магазин по краще?

- Ну...

- Пішли.

- Окей...

  Блін... Треба навчитися говорити людям ні!

  Ми ж маємо вкластися у мою стипендію, а вона не в курсі!

  Ох, та, чесно кажучи, боюся навіть уявити якою буде реакція тої "світської львиці" коли я це скажу!

  Вона завела мене ледь не в найелітніший магазин усієї нашої Франції... Уф-ф-ф, на цінники страшно навіть краєм ока зиркнути!!!

  Дівчина почала розглядати все, а потім сказала:

- Тобі потрібно озвучити найкращі варіанти?

- Давай...

- Можеш подарувати йому годинник від Lu Paris або-...

- На руку годинник?

- А-ха-х, ну та звичайно ж , Марі, ну не на шию!

- Ехех...

- Так, от, більше не перебивай мене! - суворо заговорила жовтоока.

- Добре! 
 
- Або галстук від De Pa Duas, або ж одиколон від Le de Dior.

  Ох-х-х, і всі фірми були дуже відомі на слух, а значить дофіга дорогі!

- А можна поцікавитися, що ти йому подаруєш цього року?

- Ну-у-у, для мене здивувати його з кожним наступним роком стає все важче, але... Зазвичай я можу подарувати щось звичайне, наприклад одеколон, проте, разом і з ним квиток у якесь місце, яке буває важко знайти, бо завжди зайнято, тому доведеться попотіти щоб встигнути в електронній черзі першою зареєструватися і-...

- І відвалити не малу суму, чи не так?

- Угу... Марі - крізь зуби вимовляє моє ім'я і я спам'яталася.

- Не перебиваю, виба-а-ач!!!

  Вона важко зітхає.

- Ну то що там іще?

- "Іще" тобі не потрібно знати, бо все одно ні в чому іншому ти не розбираєшся, окрім перечислених варіантів - байдуже відповідає і я розумію, що виховний процес із нею хтось таки має провести!

- А може розбираюсь?

- Ні, точно, ні! Звідки людині, яка тільки недавно вибігла з сиротинця, знати щось іще з подібних речей? Не сміши мене! Та й навіть якби ти не була з сиротинця, то все одно б не знала, бо не з багатої сім'-... - замовкла, побачивши мій докірливий погляд - Ох-х-х, я стараюсь бути більш тактичною, але не вдається, Марі... Як же мені ще сказати людині, що вона не шарить те, що шарю я? - навіть якось простодушно запитує, і стає схожою чимось на Генрі в простоті свого погляду, так ніби нічого такого й не говорила мені, пхах, я в шоці!

- Та з тобою ніхто ніколи не захоче мати справу якщо ти продовжиш себе так поводити! Ніхто ніколи не захоче навіть знати тебе! Всі від тебе відвернуться, навіть Генрі! - несподівано для самої себе викрикую, а один з охоронців, наймолодший, показує мені схвильовано жест, який означає обрізування шиї, тим самим кажучи: "мовчіть, не говоріть аж так!".

  Дівчина спершу збільшила свої жовтаві очі на мене, а я чомусь вже не страшилась. Охорона знову дає мені почуття піднесених крил.

- А що? Що-що-що таке? М?! Чому так вилупилась?! Ну і скажи як воно, коли хтось тобі щось скаже отак різко?!!

  Хах, клин клином вибивається! Нехай на власній "схемі" побачить, що відчувають люди,  до яких вона так ставиться!