23 глава. Він під чимось?

   Моє серце не те щоб забилося швидше в той момент... Ні! Воно взагалі ніби перестало битися назовсім від того шоку.

  Притому я помітила, що водій нас вже не міг бачити, бо закрилось чорне скло між задніми та передніми сидіннями, як у машинах у серіалах про багатіїв. Вони завжди нажимали на підйом того скла, коли хотіли усамітнитись від водія по своїх справах і схоже, що Генрі встиг його нажати якимось чином ще до того, як повалив мене. І я дійсно не знаю як він зміг встигнути, бо все це сталося з такою миттєвою швидкістю! 
      
  Лежу під ним сама не своя. Дихання аж завмирає... Коли він дивиться на мене так зверху.

- Це, звісно, дуже добре, що ти настільки довіряєш та не боїшся мене, щоб почати лупити льодом, але... Я б все ж таки не радив тобі злити мене, Фелін - тихо заговорив дійсно гнівним тоном мені прямо на вухо, тримаючи мої руки вище голови за лікті.

  Аж мурашки пробіглись від того неймовірного басистого тону...

  Але очі розширились щойно я побачила такий гнівний погляд, коли він підняв голову від мого вуха.

  Був таким гарячим у гніві...

  Проте все одно злякалась такого його виразу обличчя знову, як завжди.

- Ви-вибач, я не хотіла тебе розізлити... - тихо та нерозбірливо бурмочу, відветаючи очі від його, які неначе світитися почали через гнів.

  Що він задумав?! Що він зараз зробить зі мною?!!

- Марі... - заговорив той тихо після довгої паузи, поки довго поїдав мене тим неймовірним поглядом...

- Що? - шепочу.

  Він раптом знову нахиляється до мене та нюхає шию.

  Я здригаюсь, закривши очі, але нічого не кажу.

- Мене просто зводить з розуму це! - спокусливо шепоче на вухо мені.

- Ох... - відкриваю одне око - Щ-що саме?

  Нервово ковтаю слину по кілька разів.

  Генрі нюхає мене зараз, як він, але... Мені навпаки так приємно і на диво зовсім не страшно чомусь.

  Звичайно, певний острах є, проте, його перебиває дивна думка "уяви як було б прекрасно якби він зараз почав цілувати все твоє тіло..."

  Я б дала сама собі ляпаса за такі дибільні думки, але мої руки все ще лежали знерухомлені вище моєї голови через його сильну хватку.

  Машина плавно та повільно пливла по тій дорозі, неначе заколисуючи мене, через що складалося таке враження, що можливо це все мій сон...

  Т-так, зві-звісно! Це всього лише мій сон! В реальності Генрі, той самий Генрі Олішер, якого я знала все свою дитинство, ніколи б так не зробив зі мною, тому що навряд чи такі, як я можуть здаватися йому привабливим варіантом жіночої статі.

  Чи варто знову говорити, що у мене немає грудей і сідниць по суті теж... Не думаю, що в реальності він би міг дивитися на моє тіло з таким бажанням як зараз...

  Сон. Та й усе. Але хай він ще довго не скінчиться.

- То що тебе зводить з розуму, Генрі? Ти так і не відповів. Чому мовчиш, а?

  Помічаю, як ті жовтаві очі забігали по моїй шиї, а потім почали повільно опускатися все нижче й нижче.

  Чому я була така спокійна та розслаблена? Мабуть лише тому, що я знала, що це все сон. Напруження я відчувала лише в перші кілька хвилин, після того, як він повалив мене, а потім це відчуття дискомфорту швидко пройшло.

  Ух, чо-чому мені так сильно сподобалось бути під ним? Так, я люблю його, але хіба у мене не мало б бути хоч якоїсь паніки зараз? Ні, це точно сон, бо тільки уві сні ми можемо бути максимально спокійними, навіть коли твориться повна діч.

- Я... - нарешті почав відповідати, дивлячись на моє плече, накрите кардеганом - Мене зводить з розуму те, що його запах присутній на твоєму одязі... Його одеколон і так далі...

  Я відчуваю, що його дихання прискорилось, а погляд ставав все більш наповненим бажанням та готовності звершити якийсь грандіозний вчинок.

  Ніяк інакше я не могла назвати це. Саме грандіозним. Тому що те, що сталося далі, було НАЙГРАНДІОЗНІШИМ, що коли небудь ставалося в моєму житті! (Хоч і уві сні це сталося...)

- Я... Я потім... Вдома... Зніму цей одяг - наважуюсь нарешті сказати шось.

  Тепер на диво не заїкаюсь, проте, говорю з паузами.

- Ні.

- Що?

- Я б хотів... Скажи, на якому плечі та на якій стороні шиї він зробив це тобі?

- Що... Що ти маєш на увазі?

- Вдалося вибити з нього інформацію про те, що він робив з тобою, проте, я впевнений, що він збрехав або точно не договорив чогось.

- А що він тобі сказав? - питаю знову шепотом, бо він і сам говорив так чомусь.

  Його шепіт пронзав неначе все моє тіло...

- Ммх... - в якийсь момент мимовільно видала я і тут же почервоніла, побачивши його погляд на мені після того звуку.

  Що це за погляд такий?! Це ж не був стогін! Чи може... НІ! Не був!

  Трясця, якщо мені сниться таке, то може я дійсно зіпсована... Господи, прости мене!

  Мені варто прокинутися! (Хоч як би не хотілося цього).

- Ну так от... Він сказав мені - почав нарешті відповідати на моє питання, ніби забувши про мій дивний звук, через його довгий та близький шепіт - Сказав, що цілував половину твоєї шиї та одне плече, а також що ви... Поцілувалися в губи - і подивився на мої вуста.

- Що?!?

- А також, що встиг трохи побачити твого тіла без білизни.

- НІ! Це не правда!

- Яке щастя. Інакше я б скинув його з... Кхем, скажи, а в губи цілувалися?

- Теж ні! - і навіть помахала головою.

- Тоді перечисли все, що було з цього списку насправді.

- Ну... Він дійсно цілував половину моєї шиї та все плече. Зняв отак каргедан з нього та й усе.

- Усе?

- Угу... Твої люди встигли вчасно, бо зупинили нас саме на моменті мого плеча.

- "Нас"? Чому ти кажеш зупинили "нас", а не його, якщо по факту він один це все робив з тобою?! - чомусь голос знову став гнівним.

- Ну...

  Перебиває мене.

- Ти так кажеш "нас", ніби ти теж приймала активну участь в цьому процесі, ніби ти отримувала задоволення від цього всього, ніби ти хотіла, щоб це ніколи не закінчувалось! - раптом закричав той.