19 розділ

Пояснення одного моменту: До речі у одному з останніх розділів був момент коли Генрі говорив що хоче нашпрехатись щоб зняти своє емоційне напруження через те що звик стримувати більшість своїх емоцій, деякі можливо могли не правильно зрозуміти. Під "нашпрехатись" тут малось на увазі набухатись (знаю просто читачку, яка подумала зовсім не про алкоголь тут, тому вирішила уточнити)

   Згадала його слова про те, як я маю повернути йому якесь тепло, а тепер оце... Про одруження... "Я хочу одружитися лише з тобою"...

   І все склалося до купи...

   Невже Генрі правда...

   Я знову чомусь тихо зойкаю та не знаю, що сказати. Що це таке?! Що мені таке нагадалося?!? Це дійсно була правда чи неправда?!! 

- Я не розумію про що ти, Генрі?! Що мені могло нагадатися? - тихо шепочу і бачу, як наші вуста знаходяться так близько одне біля одного, неначе от-от зустрінуться доторком!

- Ти дійсно не згадала нічого, хочеш сказати? - теж шепотом запитує, і дивиться на мене тим своїм проникливим, гарячим, обпікаючим поглядом.

- Ну, ні, нічого... А що я мала згадати тоді? - намагаюсь включати дурочку.

- Чому ти так зойкнула тоді?

- Я просто усвідомила... Що можливо забула виключити плиту, коли ми готували з пані Броуквінс панкейки, але все-таки згадала, що вона їх змогла потім вимкнути - спокійно відповідаю йому, при тому намагаючись звучати максимально впевнено, щоб він повірив мені, і наче дійсно купився на це.

   Важко зітхнув та просто відійшов від мене сам.

- Ну добре, цих кексів пташці ще вистачить, давай, ідемо назад, тому що скоро мають бути зорі, а на них так гарно дивитися в лісі, лежачи на листі, уяви які гарні будуть зйомки, бо ця камера призначена і для такого. На ній добре видно всі зіроньки в небі та місяць. Коротше кажучи, хоча би на хвилин п'ять ми маємо туди піти, а потім завеземо пташку додому. Не хвилюйся про неї, якщо причина лише в їжі, то їй зараз уже стає наче краще. Он, бачиш і дійсно пташка уже починає на лапки трошки вставати та дзьобити того кекса ще більше, бо в машині загрілась. Я залишу обігрівач увімкненим трошки для неї там - після чого Генрі закрив двері свого авто, щоб вона не вилетіла, поки нас не буде, і ми повернулися туди, де були.

   Я просто заклякла всередині себе... Не могла повірити, що те, що у мене в голові віддзеркалилося дійсно було правдою... Мабуть Генрі мав на увазі, що я щось інше мала згадати... Ну точно не це! Я не могла говорити непритомною йому про одруження, а він точно не міг відповісти, що хоче одружитися лише на мені та мати дітей лише від мене! Це неправда! Це просто не може бути правдою! Я не вірю! І ніколи в це не повірю!

   В таку як я просто неможливо закохатися: жалюгідна сирота, нічим не цікава ні для кого, тіло у мене без сильних форм, груди лише другого розміру, дупа ледь-ледь витягнута, талія помітна лише під мікроскопом, сама худа настільки, що аж кістлява. Ну як я можу когось привабити чимось іще, окрім свого обличчя? 

   Він навіть якщо закохається в мене, то здається мені, що коли почне роздягати, одразу розчарується і скаже: "ні, я тебе більше не люблю" або ще щось таке.

   Ну, коротше, впевнена, що він в мені точно розчарується навіть якщо закохається на мить... Такий, як Генрі, завжди був оточений ідеальними жінками 100 відсотків. Навіть та сама Меліса, я її не бачила ще ні разу, але просто впевнена, що вона виглядає "дорого- багато" як то кажуть, тому що якщо вона якось пов'язана з його роботою, то точно якась богемна кралечка із багатої сім'ї, такої ж, як і він. Куди мені до такої, як вона? У неї гарантовано теж таке накачане тіло, як у нього, такі форми великі, ясні, видні, а у мене що? Маленьке худорляве тіло із такими формами малими... Ох, знову кажу те саме... Але, на щастя я себе не можу назвати "дошкою", бо все-таки щось є, проте, все одно думаю він надивився на тих дівчат у своєму соціумі багатих та вельможних людей і точно хоче, щоб його майбутня дівчина була такою по вигляду, як вони, а не як я. 

   Я занадто проста для нього... Знову скажу, куди мені до неї, куди мені до них усіх? Тому потрібно просто схаменутися та перестати на щось взагалі сподіватися. Настільки сильно я вже в нього закохана, що мені починає ввижатися, що він ніби щойно натякав мені про те, що між нами може бути щось більше, ніж просто дружба.

   Жалюгідна в коханні... Точно спозорилась би перед ним, якби прямо сказала про те, що мені "нагадалося". 

Ні, він точно не робив такого натяку! Мені просто здалося через сильні почуття та бажання відчути з ним більшу близькість... Яка я наївна! Який би хлопець мені таке натякав?! 

   Хоча, коли я була в універі, то всі почали більше на мене увагу звертати завдяки його вітамінам, та написують мені кожен день в телеіоні, а я просто ігнорую, але зараз не про це... Я привертаю усіх лише обличчям. От і все. Подумати тільки, мою низьку самооцінку не зміг змінити той факт, що я така гарна на тих фотографіях, вона змогла придумати іншу фразу, тепер яка лунатиме в моїй голові мабуть кожен день під назвою: "що до того що у тебе таке гарне личко, якщо всередині тебе абсолютно порожньо, а ззовні в тілі немає нічого особливого. Ти не цікава особистість і тіло твоє теж". 

   Ох, "чудово"! Ну, принаймні моє обличчя гарне... Принаймні я можу розраховувати тепер на те, що знайду хороших друзів більше, тому що в дружбі як не крути теж насправді має значення для багато кого зовнішність. Так... Мабуть якби в мене ніколи не було такого гарного обличчя, то Генрі, що в дитинстві, що зараз не захотів би дружити зі мною... Гірко стало як пронеслась така думка в голові... Знову стримувала сльози... 

   Критичні дні скоро закінчаться і нарешті зможу краще вгамовувати свої емоції.

   З горем пополам все-таки я дійшла разом із ним туди назад і навіть вийшло не заплакати цього разу.

   Він запропонував мені знову вмоститися на листі по комфортніше, тому що вже потемнішало і дійсно були такі гарні зорі! Такі неймовірні, але... Радості у мене в душі знову не було, бо моя погана самооцінка як завжди змогла забрати її у мене.