15 глава. Він перейшов межу?

   Проте, якою несподіванкою та яким полегшенням для мене стали його блакитні очі. Та й після того, як коробка повністю опустилась додолу, я зрозуміла ще більше, що це зовсім не та сама людина, хоч і голос був схожим, але той рудий чуб не виглядав натуральним, як у того самого. Помітно, що крашений.

  З полегшенням відпустила рукав пані Броуквінс та відійшла на крок подалі, щоб льодяний мороз більше не торкався шкіри.

  Жіночка розписалася та почала підіймати коробку.

- Ой, давайте я вам допоможу, бо виглядає вона надто важкою! - занепокоєно кажу та знову підбігаю.

- Та ні, все добре, люба!

- А давайте я? - раптом каже крашений рудий хлопець і заходить всередину, з легкістю забравши коробку з її рук.

- Ох, дякую - зітхнувши, вимовила вона.

- Та нема за що, це моя робота, куди поставити?

- Он туди - показує пальцем на диван в прихожій.

  Хлопець туди й поставив.

  Потім в якийсь момент різко обернув голову та погляд на мене так, що я аж здригнулась.

- Що?! - питаю.

- Ви живете тут одні у двох? - раптом запитує.

- А до чого такі запитання, юначе? - втрутилася пані Броуквінс.

  Добре, що вона була поруч...

  Чому в мене виникло таке підозріле відчуття, нібито цей хлопець... Та ні, ну чуб же крашений та очі інші!

- Та просто цікаво стало, як одна молода та старша живуть самі в таких глибоких хащах без чоловіків? Небезпечно це, знаєте?)

  По тілі ніби пробіглось щось, що змусило мене затруситися на мить. А це був його погляд на моїй спині, коли я відходила подалі від нього неначе по своїм справам.

  Хотілось вже пошвидше забутися про нього, хоч він тут лише три хвилини, а по відчуттю вже всі три години!

- Хай вас не цікавлять та переймають такі речі, все, бувайте! - раптом сказала вона, проводячи його до виходу.

  Ох, слава Богу він вийшов врешті-решт!!!

- Вам він теж здався підозрілим? - запитую в неї одразу ж після того, як вона закрила двері.

- Так, є таке. Думаю Генрі дійсно варто перевезти тебе звідси кудись подалі. Це все надто дивно та страшно, враховуючи ситуацію, яка склалась у твоєму житті на данний момент - насупившись, говорила жіночка, повільно підходячи до вікна та злегка припіднявши тюль лише для своїх очей, дивилась вслід на хлопця, який сідав на свій байк - Чи може у нас двох з тобою вже розвилась сильна параноя?

- Не думаю, мені здається він дійсно був надто підозрілим, і це ще м'яко кажучи.

- Ох, окей, давай не будемо зараз про це. Я щойно написала Генрі, він сказав, що знаходиться там де поганий зв'язок, тож дзвонити сенсу нема, він зміг вислали звідти лише одне коротке смс: "Я повернусь вже після обіду, зараз немає мережі в мене, відкрийте посилку та покажіть їй її одразу".

- То виходить я з вами піду прогулятись осінніми пейзажами, якщо він буде після обіду?

- Ну, виходить, що так, а стосовно ситуації з цим підозрілим типом, думаю йому варто буде знати.

- Можливо потім розкажу, не одразу коли прийде. Його не було так довго, вже мабуть так сильно втомився від роботи...

- Добре, але не зволікай із розповіддю про нього.

- А що в коробці ви навіть не здогадуєтесь?

- Ні, а звідки ж мені знати? Але підозрюю, що там подарунок для тебе)

  Ох, і знову цей шиперський погляд в її очах!

- Не думаю, може дрова для каміну просто знову привезли...

- А-ха-х, така смішна, думаєш дрова дійсно будуть тобі в звичайній картонній коробці везти? - сміючись, говорила вона - Почекай тут, а я зараз за гострим ножом піду. Ним найзручніше відкривати.

  Я з допитливістю розглядала величезну коробку, намагаючись здогадатись, що там є.

  Вона була майже мого зросту!

  Принюхавшись, відчула запах мандаринів і навіявся різвяний настрій.

- Ось, - почувся її голос здалеку, а в руках був великий гострий ніж з яскраво-червоною рукояткою, неначе якийсь яд чи клешня скорпіона - Що таке? Чому так дивишся? Якщо ти проти, щоб я дивилась, що там, то можеш відкрити сама, а я піду.

  І почала простягати той страшнюжчий ніж мені до рук.

- Ні-ні-ні, не проти я, просто сам ніж чомусь здається мені трохи... Моторошним.

- А, ножика злякалась? Пхах, уявляю твоє обличчя, якби той рудий зайшов сюди, тримаючи його в руках!

- Ой-й-й, дуже смішно! Не жартуйте так! Блін, я ще й уявила! Бр-р-р...

- А-ха-х, не хвилюйся, у цьому домі насправді є більше системи безпеки, ніж може здатися на перший погляд.

- І які ж наприклад?

- Давай обговоримо це після відкриття посилки, до того ж... Я сама не жила та не працювала в цьому домі вже близько п'яти років з моменту переїзду їхньої сімейки закордон, звичайно, я й не згадаю всього, що тут є, але можеш навіть не сумніватися в тому, що ти в цілковитій безпеці, поки знаходишся в ньому та не відкриваєш двері незнайомцям або хижакам.

  Я хотіла щось відповісти на це, та раптом рука пані Броуквінс різко штригнула ножом коробку.

  Я аж здригнулась.

- Тш-ш-ш, тихше, чого ти така зашугана, дитино, тебе хтось бив в інтернаті?

- Що?!

- Признавайся - говорила вона, зосередженно проводячи ножом далі вглиб всередині коробки.

- Н-ні, не били.

- Невпевнено відповіла ти...

- Ні, та чесно не били! Виховательки були доволі добрими до мене, але...

- Але?

- Були випадки коли з дітьми могли не поділити якісь речі чи іграшки і починалась бійка, але найсерйозніша з них закінчилась для мене всього лише вирваним волоссям однією з дівчат, пережила - байдуже відповіла їй.

- Тобі вирвали волосся?! - занепокоєно перепитала вона, аж переставши відкривати коробку.

- Ну, так, але лише один раз і... Небагато.

- Ти так і не розповіла мені, як там жила, тож давай розказуй, люба - тихо говорила, знову відвернувшись від мене та взявши до рук ножа, продовжила.

  Спогади нахлинули не найкращі, м'яко кажучи...

- Ох, та що там розказувати?! То Генрі, то ви так мене допитуєте неначе я увесь цей час не в сиротинці жила, а на якихось Багамах і тому мені точно є про що розповісти! - уже не витримавши, трохи прикрикнула я, за що потім стало соромно.