12 розділ

   "Меліса"? О, так її звати Меліса? Хм, цікаво хто вона йому? Точно не одна з сестер, бо всі їх імена я пам'ятаю навіть до сьогодні: Зоє, Лілі і Енн. Також брати сім'ї: Зейн, Спарк, Ендрю, Макс, і сам власне Генрі. Ну принаймні на той момент він розповідав, що всіх майбутніх дітей планують назвати саме так, і ім'я "Меліса" ну точно не входило в їх плани.

  Так, його батьки такі, що все звикли планувати наперед, і кількість дітей, і їх імена... Цікаво, що вони робили коли народжувався не той кого очікували, а-ха-х?

  Ех, а йому не пощастило бути найстаршим серед усіх дітей, бо через це мені здається, що саме з ним батьки поводили себе та виховували його надто суворо. Проте, через ту строгість він на диво не виріс якимсь таким прискіпливим, як його мати, якій тільки все ідеальне на блюдечку подавай. Не знаю, як так вийшло, але добре, що не поводить себе надто холодно чи байдуже зі всіма.

  Мабуть зараз єдине, що видає в ньому те виховання — це його сталевий та інколи байдужий на вигляд спокій. Він не проявляє кожну мить багато емоцій. Стриманий, але як вже було згадано раніше, зі мною в школі хлопець починав бути більш емоційним і не боявся проявляти зміни на своєму лиці у вигляді емоцій. Так і сталося сьогодні: він часто посміхався мені, але в моменти з тим невідомим був серйозним та непохитним так, ніби нічого не відбулося.

  А зараз чула, як той таким байдужим тоном говорив їй, що зустрічі не буде. Він, що лише зі мною так спілкується? Та, ні, не думаю, я для нього, звісно, не остання людина в житті, проте, не настільки ж особлива.

  А цей тон мені був знайомим, бо саме так Генрі говорив зі мною коли я тоді вперше побачила його ззаді, сівши в машину.

  Мабуть просто хвилюється, що мусить відмовити їй, а від хвилювання він навпаки не як усі інші люди заїкається чи говорить тихше, ні, хлопець просто починає на автоматі говорити монотонним та байдужим тоном. Думаю, це теж признак такого виховання. Не знаю, як вони себе вели з іншими дітьми, але конкретно з Генрі батьки ніколи не пробачали йому помилки просто так. І це здавалось мені таким неправильним ще тоді в дитинстві...

  Може тому він спершу так переживав, що я не пробачу його за те, що тоді зник з мого життя та готувався, що я почну якийсь скандал чи просто посварю його? Ах, не знаю, але, думаю, що він не такий простий, яким здається на перший погляд. Там всередині, в серці, хлопець ховає від усіх-привсіх те, що невідоме нікому на цій Землі, окрім Бога.

  Він завжди був скритним. Міг розказувати якісь таємниці мені, проте, я завждм відчувала, що робив це не до кінця. Щось завжди замовчував чи недоговорював.

  Ох, сподіваюсь він зміг побороти це все. Зовнішнє я бачу змінився дуже, а от внутрішнє, як?

- Так, тоді давай перекладемо на післязавтра... Згоден. А, зрозуміло... Ні, не знаю... Ну, ти ж в курсі, що я довгий час не любив святкувати своє день народження - говорив щось їй та моментами замовкав, слухаючи її, а я стояла наче зачарована в темноті ззаді нього в тій величезній одежі та якось ненаважувалась підійти сама не знаю чому.

  Переборола себе та почала повільно підходити на вшпиньках, притримуючи сірі штани.

  Стоп... ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ?!? Ох, так, блін, точно! Я ж ледь не забула, що наш жовтоокий старший за мене не на рік, а півтора, і йому скорше настане двадцять, коли мені все ще буде певний час вісімнадцять.

  Ну, на щастя, коли його "дн" я не забула... Воно... Хм... 1 грудня, чи не так? Блін, не впевнена! Ото буде соромно, якщо спитаю так на пряму в нього, бо ж по ньому видно, що він і досі пам'ятає все, що я люблю та не люблю і впевнена моє "дн" теж знає коли, а я засумнівалась, бляха-а-а!

  Згадуй-згадуй-згадуй!

  Ух-х-х... Якщо дійсно це та дата, яку я згадала, то це доволі швидко, бо ж зараз вже кінець осені! Трясця! Що я йому подарую?!

- Ну, добре-добре, якщо дійсно всі так наполягають, то я влаштую щось цього року.

  А "всі" це хто? Його сім'я? Друзі? Ні, точно не сім'я, бо звідки ж Мелісі знати чого хоче його сім'я чи може... А може вона близька з його сім'єю?! Ох-х-х, та замість того, щоб здогадки строїти пішла б і прямо запитала, але чомусь і цього не наважувалась зробити.

- Бувай...

  О, вже нарешті прощається з нею!

- Що-що-що ще кажеш?

  Ох, та блін! Чомусь мене нервує коли він довго з нею спілкується. Як я можу відчувати неприязнь до людини, яку ще навіть ні разу не бачила в лице? Це дивно. Дуже. Зі мною таке вперше.

- Добре, я це почув, не хвилюйся... Угу, так, друзів теж можеш запрошувати. Абсолютно без проблем. Все, бувай!

  Раптом хлопець почав повільно обертатися до мене, сидячи на дивані. Чомусь з'явилось бажання кудись побігти та сховатися. Але себе стримала та в кінцевому результаті вийшло, що просто стояла в заціпенінні, тримаючи штани.

- О, Марі? Давно ти там стоїш?

- О, та... Щойно вийшла... Кхем...

  Відвертала від нього очі, щойно побачила, як він почав роздивлятися мене в його одежі.

- Не дивись так... - тихо пробурмотіла.

- Не поняв, а з якого це моменту дивитися на тебе стало не можна? А-ха-х! Тобі як, зручно?

- Ну майже, просто... У тебе є якісь інші штани?

  Сталося те, чого я не хотіла найбільше всього. Жовтоокий раптом встав з дивана та почав повільно підходити до мене в напівтемряві.

- Да-давай краще увімкнемо світло?

- М, бачу ще й голову помила. Ти що використала мій шампунь для волосся? - запитав той, трохи наклонившись і я відчула, як просто понюхав моє волосся на голові.

  Стало якось ніяково, бо знову близько стояв...

- Ну, так, але я зовсім трішки його взяла, чесно!

  Той лиш м'яко посміхнувся та трохи погладив мене по свіжому й шовковому волоссю.

- Та могла хоч всю упаковку використати за раз, мені ж не шкода.

- А-ха-х, та ні, всю я чисто фізично не змогла б...

- Візьми це - протягнув мені якийсь крем чи то мазь. В темноті гірше бачила, а от у нього здавалось зір навпаки покращився неначе в хижака вночі.