9 розділ. Генрі

                                                                        Генрі

   Ох, як би мені хотілось прямо зараз же поцілувати її, але мушу стримуватись. Нервово ковтаючи слину, дивлюсь на ті великі пухкі губки з нанесеним ніжно-рожевим блиском на них.

   Багато хто думає, що підліткового чи тим паче дитячого кохання не існує, але... Тоді ви самі скажіть мені чому вона була єдиним, що крутилось у моїй голові без кінця і краю протягом стількох років розлуки?! Та й взагалі це почалося ще раніше, зі шкільних років. 

   Я завжди мав усе, про що мріє більшість звичайних дітей: ігрові приставки від будь-якої фірми, компи та ноути, планшети, повноцінну сім'ю і тому подібне, тому я ніколи нічого не хотів та не мав ніяких мрій тоді. 

   Окрім неї... Я ніколи нічого чи нікого не хотів та не жадав так сильно, як її! 

   Ці почуття почались ще з глибокого дитинства, та ба більше, не меншали, не усихалися з роками, як це буває у більшості в таких випадках, а навпаки росли! Росли, цвіли й зростали так швидко, неначе якась приставуча хопта на городі.

   Як же довго я йшов до цього... Йшов до того, щоб побачити її. Зробив багато своїх фізичних та внутрішніх "трансформацій", щоб точно почуватися максимально впевнено перед нею після стількох років. 

   Як же було важко забрати ті довбані щоки, але воно того вартувало, бо просто впевнений, що з ними вона б точно не сприймала мене зараз, як представника протилежної статі. І якщо що забрав я їх зовсім не хірургічним шляхом, як могло здатися багатьом з вас на перший погляд. Це була важка й кропітка робота, не менше як і зміна всього тіла... Та знову повторю, думаю це було не дарма, бо вона бачить в мені вже точно не малого хлопчика!

   Я ж бачу, чудово бачу, що моя Марі так ніяковіє коли я просто трохи наближаюсь до неї, коли говорю щось близько, коли якось торкаюся її тендітного маленького тіла, вона просто губиться в ту ж мить. 

   Очі бува так бігають у неї, а бува й зовсім солодкі щічки покриються рум'янцем, який мала наче й сама не відчувала і не помічала.

   Як же мені подобалось бачити її такою зніяковілою і розуміти, що причиною цього був я!

   Цікаво було б дізнатися чи не закохувалась вона у когось, чи не мала стосунків, чи не мала першого поцілунку або не дай Боже чогось більшого... Хоча, ні, навіть думати про це смішно. Їй ще рано. Реально рано. По ній це видно. Вона така невинна та наївна здається з тими своїми великими, трохи кругленькими, блакитними очима; така сором'язлива, ніжна, чиста та тендітна. В наш час не всі вісімнадцятилітні дівчатка такі, не всі, ой не всі, і це дуже засмучує!

   Не зрозумійте мене неправильно, зараз навіть мова не йде про те, що хто в такому віці вже мав щось "серйозне" з кимось чи не мав, як вона, а про поведінку, про погляд, про одяг. Розумієте, ті хлопці та чоловіки, які реально будуть шукати собі майбутню наречену, точно не виберуть таких, які занадто розпущені, гордовиті, дивляться на хлопця звисока, через те, що возомнили себе царівнами "всєя і вся планети", або ще гірше якщо дивляться на тебе лише, як на ходячий гаманець...

   Яких тільки дівчат я не позустрічав там закордоном. Жодна з них не була мені такою любою та тендітною скромницею, як вона. Якісь строїли із себе незрозуміло що, виставляючи себе напоказ неначе циркову мавпочку, самі не розуміючи, що зовсім не крутими вони тоді були. Ой, не крутими, а максимально недолугими та безглуздими... Шкода таких, бо мабуть росли в сім'ях, які не навчили, що таку поведінку хлопці можуть сприйняти за легкодоступність і тому ніколи не глянуть на таку, як на майбутню обраницю. Лише, як на іграшку для одної ночі. І це плачевно. Дуже. Стільки б жінок могли бути щасливішими, якби в минулому підлітковому віці більше думали головою та хоча б трі-і-ішечки були такими скромними, як Марі.

   Впевнений, до такої, як вона ніколи раніше не чіпались погані хлопці, бо вона всією своє поведінкою дає зрозуміти, що не така і не віддасться просто так кому попало. Ще змалечку береглась, батьки так її берегли, вчили що і як. Може трохи параною мали, бо вона вже з одинадцяти років носила перцевий балончик у рюкзачку, навіть в школу, проте, думаю він ніколи не завадить, бо ж навіть до маленьких дівчаток можуть приставати на вулиці і ми всі чудово знаємо, як називаються дорослі, які чіпляються до неповнолітніх.

   Ну, коротше кажучи, навчили її берегтись. Вона рідко бувала на вечірках. Коли ми з нею інколи переписувались останній рік, розказувала, що завжди якщо раз в п'ять років зібралась на щось таке, то пішла з багатьма подругами, які були перевіреними, та вдягала спідницю лише злегка-злегка вище коліна, а бувало й подовше і кофта повністю закрита; не пила нічого там взагалі; з хлопцями лише віталась і більше не розмовляла в тому приміщені, бо вважає, що в таких місцях хороших не зустріне, і правильно вважає!

   Ох, добре, що вона така... Завдяки цьому я всі ці роки навіть і не сумнівався, що дівчина дочекається мене, як свого хлопця, при тому сама навіть і не здогадуючись про це, а-ха-х!

   Ну я все ж не виключаю того, що цілуватись з кимось могла, але це для мене зовсім не критично, бо й сам, що там душею кривити, робив це. Небагато й не мало, середню кількість разів, якщо так можна висловитись.

   Ох, Марі, Марі, бідна ти моя Марі... Якби не батьки я б і ні на мить від тебе не відходив, навіть після закінчення школи! 

   Якби з'явився хоч на мить пізніше вчора вночі, то боюсь, щоб той негідник зробив з нею непритомною, якби виломив двері сам!

   Ніколи не забуду, як приїхав під її під'їзд тоді вночі і побачив її нерухоме тіло на кафелі у закритій ванній, двері якої насправді теж довелось виламувати. Її лице... Воно було таким, як у трупа! Якже я злякався в той момент, що приїхав побачити її, а вийшло, що приїхав на її похорони, не дай Боже...

   Підняв її тіло та відніс до старого дерев'яного ліжечка, яке здавалось настільки раритетним та навіть доісторичним, що диву давався, як воно ще не зламалось та не прогнулось під нею.