4 глава

 "Знову привіт, нарешті "втік" від клієнтів на обідню перерву, а-ха-х. Чому ти не віриш мені та знову питаєш це? Там дійсно були лише вітаміни! Тобі, що погано стало знову?" - нарешті відписав той. 

"Та всі на мене зглядаються так, ніби я єдина та остання дівчина на цій планеті! Вже наче з п'ятьма хлопцями обмінялась номерами телефонів, І ЦЕ ЛИШЕ ЗА РАНОК!" 

"ЩО?!?"
... 

   Трясця! Що ж я накоїв?! Та, ні, що я думаю, не дарма врятував її, але схоже зів'яла квітка розцвіла знов після багатьох років і всі одразу збіглись на її аромат! 

   Хоча вона для мене була прекрасною і в тому хворобливому стані, але схоже іншим навпаки, пхех, такі люди не варті її! 

   Треба щось зробити поки не забрали. Схоже вітаміни помогли надто добре...
... 

"То що це? В мене таке враження, що ти вколов мені якісь "феромони", а не звичайні вітамінки!" 

"Будь обережна Марí! Після універу я підвезу тебе додому" - раптом різко відписав мені той. 

"Що?! Для чого?!" 

"Про всяк випадок" 

"В сенсі?! Ні! Не приїзжай! 

"А тебе зараз ніхто питати не буде, це заради твоєї ж безпеки!" 

"Якої безпеки?! Хто мені загрожує? Може маєш на увазі що той невідомий хто стукався мені у двері вчора о 12 ночі???" 

   Та він знову зник і не відповідав... 

   Агх, це, що, блін, його звичка така "завжди зникати тоді коли мені найбільше всього потрібна відповідь на питання"?!? 

   Робити було нічого. Повернулась в аудиторію, почувши дзвінок. Проте, перед тим знову роздивилась себе у дзеркалі в туалеті. 

   Та наче така ж як і завжди! Блакитні очі, чорняве волосся, просто шкіра більш смугліша стала через ті вітаміни. Ну чим я так усіх привертаю?! 

- Хей, Марі, можеш підсісти до мене якщо хочеш! - сказав один з одногрупників. 

   Ох, той хлопець був одним із тих, хто взагалі ніколи зі мною не розмовляв, а тут раптом на тобі! 

- Ні, дякую, мені й одній добре сидіти. 

- Тобто ти хотіла сказати зі мною? - раптом почувся знайомий гидкий голос. 

   Я обернулась. Двері були відкриті. Зайшов він. 

- Смішно, Майло, вже краще сидіти без стільчика і парти, ніж з тобою! 

   Сама не знаю чому я так посміливішала з ним... 

- О-О-О-О-О! - раптом видали одночасно деякі хлопці, а дівчата фиркнули. 

- Тебе тільки що дуже жорстко відшили бро, а-ха-х! - насмішкувато сказав один. 

- Закрийся! - відповів той, недбало кинувши свій портфель на мою парту. 

- Хей! Я ж сказала, що не хочу! 

- А краще захотіти тобі, поки я ще добрий та не пригадав тобі твоєї вчорашньої поведінки і ще... Що ти зробила зі своїм фейсом? 

- Ну, по її правдивим словам "нічого" - відповіла одна з дівчат, закотивши очі. 

   Я бачила, що він не ступиться, тож у мене не залишалось іншого вибору. 

- Ей? Ти! Твоя пропозиція посидіти разом ще й досі в силі? - запитала я в того хлопця, який ніколи мене раніше не помічав. 

- Що?! - гнівно скрикнув Майло. 

- О, так, сідай! - радісно сказав той, посунувши мені крісно біля себе. 

- Це ж треба, наш самовпевнений Рікардо навіть нічого не сказав їй з приводу того, що вона, ніби не знаючи його імені, просто звернулась "ей, ти?!" 

- Так, комусь іншому вже би "вмастив" за таку зневагу! 

- Ще б пак! Він же звик, що популярний і всі його завжди впізнають та тим паче знають ім'я! Таке враження, ніби вона відьмою стала! Всіх хлопців у класі приворожила, пф-ф-ф... - незадоволено та заздрісно перешіптувались між собою деякі дівчата. 

- Та наче всіх, окрім Майло, бо він й досі грубий з нею... 

   Я сіла до того хлопця та вже чекала, як той неадекватний вибухне. 

- А я думав, що побачу тебе ще не скоро. Ти ж наче плакати сто років у подушку планувала та перетворюватись на зморщену панду, а тут раптом на другий же день повернулась) 

   Ах, як же нервує, любить на нерви діяти! 

   У Майло були жовтаво-карі очі, світло-каштанове волосся та на перший погляд доволі миловидні риси обличчя. Поки він мовчав, то здавався добрим та шляхетним хлопцем, проте, щойно відкриє ту ротяку... 

- Ти-... - хотіла щось агресивно прокричати йому, та той до кого я сіла перебив мене. 

- Дай їй нарешті спокій, інакше я сам з тебе зроблю зморщену панду!

- Що ти сказав?! - гнівно закричав той, швидко вставши з парти. 

   Інший зробив те саме. Очі були, як у биків, які тут же збирались побитись. 

- Все, добре-добре! - сказала я, схопивши його зап'ястя та трохи тягнула вниз, щоб він знову сів до мене. 

   Хлопець мовчки опустився, не зпускаючи очей з Майло. 

   Ох, ну нарешті вчителька зайшла!
... 

   Після закінчення пари знов написала йому та він мовчав. 

   Чому я маю таке відчуття, що в когось на мене є серйозні плани???
... 

   Всі перерви я просиділа з тим хлопцем, бо якось боялась залишатись одна десь в коридорі з Майло. Я давно вже його боялась, а зараз коли той через кожну хвилину обертався до мене зі своєї парти та ніби різав мене на частини тими очима, то тим паче не хотілось вставати зі свого місця. 

   Все таки добре, що Генрі наполіг на тому, щоб забрати мене на машині! 

   Так, спокійно, мені залишилось вчитись тут лише півроку! Лише півроку! Лише півроку потрібно терпіти того жовтоокого неадеквата!
...

   Коли продзвенів дзвінок на останню пару одночасно з ним дзенькнуло нове смс в моєму телефоні. Я вже думала, що це вкотре за сьогодні написав один з тих хлопців, із якими ми номерами телефонів мінялись і тому не одразу подивилась. 

   Спершу зиркнула чи на горизонті зараз чисто. Всі почали швидко збиратись, а Майло не поспішав. 

- Е-е-е, слухай, ти-... 

- Рікардо. 

- Що? 

- Мене звати Рікардо. 

- О, добре, вибач, Рі-Рікардо, знаю що ти черговий і тому залишаєшся в класі, але можеш мене будь ласка провести зараз хоча б до виходу з універу?