3 глава

    Він купив мені яйця, коричневий хліб, шинку, сир, олію, а також чорний шоколад. 

   Ох, і судячи по упаковкам, вони всі були дуже дорогі, навіть хліб... Сподіваюсь, більше він нічого не буде мені купувати. Пощастило, що тоді була ніч, інакше певно Генрі скупив би півмагазину фруктів для мене і-... 

   Раптом хтось постукав у двері. 

- Хто там??? 

- Кур'єр. 

   Що?! Невже знову той?! Він же наче розібрався з ним?!? 

- А від кого ви? Бо я нічого не замовляла. 

- А я від пана Олішера. 

   Олішер... Це ж фамілія Генрі, значить все добре? 

   Я підійшла та мовчки привідкрила двері, навіть чомусь не глянувши в глазок. Можливо дарма, але на щастя небезпеки дійсно не було, здається. 

- Добрий день, пані, розпишіться - з усмішкою сказав молодий кур'єр. 

- А скільки це вартує?!? - занепокоєно спитала я, побачивши цілу корзину різноманітних фруктів у руках хлопця. 

   Ох-х-х, трясця! Тільки-но подумала про те, що як добре, що Генрі не скупив півмагазину фруктів і він таки зробив це!!! 

- Ви не маєте платити за це. Все вже оплачено. Просто розпишіться. 

- Добре... 

   Я розписалась та, забравши корзинку, попросила його почекати. 

- Я поспішаю, вибачте! 

- Та ось! - сказала, повернувшись до нього з кухні та давши йому купюрю в десять доларів. 

- О, ні, я ж казав, вам не тре ніяк оплачувати це чи-... 

- А це не оплата, це чайові, а-ха-х - посміхнувшись йому, відповіла я. 

- Що серйозно? 

- Так, знаю, кур'єрам не дають чайових зазвичай, як офіціантам, але я вважаю, що варто було б, бо ваша робота важча за офіціанта, як на мене. 

- Ох, ну, дякую! 

- Нема за що, удачі тобі і хай це буде лише твій тимчасовий заробіток, а не постійна робота) 

- А-ха-х, і вам бажаю найкращої роботи! 

   Ми на мить приємно дивились одне на одного мовчки. Це, знаєте, те відчуття, коли ти зробила комусь маленьке приємне добро і вам просто добре дивитись одне на одного і не хочеться прощатись чомусь. А-ха-х, жах як люблю це почуття! 

   І хоч у мене мало грошей та на чайові іншим ніколи не жаліла. 

- Ох, ну, все, ти ж наче поспішаєш кудись, а-ха-х! 

- Що? Ой, точно, а може обміняємочь номерами телефонів? 

- Що?! 

   Я була в шоці! Цього ніяк неочікувала! У мене взагалі так мало друзів-хлопців було за все життя, а тут наче з'явилась можливість, а наче і ні. Може просто так питає? Хоча навіщо людям питати просто так твій номер телефону? Ох, ну, короче... 

- Ну, якщо не хочеш, то... 

- Та, ні, ось, дай свій телефон, я напишу. 

   Він мав приємну зовнішність та на вигляд ми наче були однолітками, а звертався на "ви" лише через роботу. 

   Темно-руде та трохи кудряве волосся, зеленкуваті очі з більш виразним відтінком жовтого в них. Веснушок не було. Дивно, бо я думала, що вони є у всіх рудих людей. 

- Дякую, ну, все, бувай! Я просто так напишу може - чарівно посміхнувшись мені, відповів той. 

   Ох, його посмішка згадувалась мені ще весь той день! Настільки красивою, чарівною та осліпляючою вона була! І чого це такий красуньчик працює кур'єром?! 

- О, так, бувай! - відказала я, нарешті закривши двері. 

   І що це раптом було? Я так рідко заводжу нові знайомства і то в інтернеті, а тут так легко вийшло в реальності. 

   Раптом прийшов звук повідомлення у телефоні. Я лдразу глянула, думаючи, що це він, проте, написав Генрі. 

"Ти отримала корзинку?)" 

"Ох, та-а-ак, дякую за фрукти, але не варто було. Прошу, більше не купуй мені нічого і ті ліки, які ти мені прописав я купувати не буду, бо не зможу, думаю, що просто почну краще харчуватись і все буде добре" - відписала йому я, чекаючи відповіді. 

   А-ха-х, так дивно, відчуваю себе так, наче вчора мене хтось окунув з головою в чан, рідина в якому привертає увагу всіх чоловіків. 

   Та може я перебільшую, проте, те, що відбувається зараз для мене дійсно вже рахується великою чоловічою увагою. Аж дивно, реально. 

   До речі перевірила двері і вони дійсно були в повному порядку, так наче ніхто їх вчора і не вибивав.

   І навіть не знаю чи не йти мені на пари сьодні? Я, звісно, ще довго не планувала це, проте, мене виженуть якщо я не буду ходити надто часто. Це ж дорогезний платний універ, а мені в ньому дозволили вчитись безкоштовно через те, що я сирота та через хороші оцінки за екзамени після школи. 

   Ех, не дарма все ж таки старалась тоді, тож тепер буде шкода якщо випруть через це. На другий раз таких поблажок не буде та не візьмуть мене назад задарма. 

Ох-х-х, таки доведеться сьогодні піти... Ну, настрій хоча б покрашився трохи з тим всім. Принаймні моє життя починає бути хоч трохи цікавішим так би мовити, а-ха-х... 

   Але основне питання залишилось не розкритим: як саме Генрі розібрався з тим невідомим та чи не загрожує він мені нічим зараз? 

   Проте, я чомусь взагалі не відчувала ніякої тривоги та позбавилась будь-якого переживання про себе, тож, зробивши сніданок з тих продуктів, які він мені купив, я почала збиратись на пари. 

   Ммм, омлетик з шинкою був просто неймовірним! 

   Моє життя наче покращується і з'являється хоч якась мотивація продовжувати щось робити далі. 

   Я вдяглась у чорні джинси, які були повністю облягаючими, біленьку кофту з довгими рукавами увібрала під штани та зверху одягла ніжно-сірий кардеган без ґудзиків, бо було трохи прохолодно, в кінці кінців початок осені на дворі. Також взяла свій маленький, шкіряний, чорний рюкзачок і сірі кросівки з трохи високою підошвою. 

   Мій стиль ніколи не відрізнявся чимось особливим від іншим, як мені завжди здавалось, але був зручним та комфортним. 

   Я вийшла з квартири, думаючи про те, який сьогодні чудовий день! 

   Ах та що таке сьогодні зі мною?! 

"Генрі, а те, що ти вколов може якось впливати на мій емоційний стан?" - написала я йому та відповіді не було й досі і на попереднє повідомлення стосовно корзинки фруктів, тож, думаю, дійсно надовго його затримали ті клієнти.
...