2 глава

   Хто б це міг бути в такий пізній час?!! 

Я написала йому: "ти ж не прийшов правда під мої двері прямо зараз?!" 

Він: що?! Ні, ти ж не погодилась. До того ж як би я встиг за такий короткий час приїхати до тебе якщо живу в іншому кінці міста? 

Я: а, так, точно... 

Він: а що таке? До тебе хтось прийшов у такий час? 

   Я не відписала йому, бо стукіт у двері став ще сильнішим... 

Він: Марі? Хей, ти чуєш мене? Марі-і-і?!? Марі-і-і?!! 

   Я залишила телефон на кухні, де й пила чай, щойно переписуючись із ним. 

   Поглянула в глазок, а там суцільна темрява... Трясця, світло в коридорі у під'їзді не увімкнене зараз! 

   Стук-стук-стук тільки й знову чула я, стоячи вже в метрі від дверей. Не могла близько до них стояти, тому й відійшла трохи. Здавалось, що от-от почую чиєсь протяжне дихання якщо постою ще хоч на мить довше біля них. 

   Раптом стук припинився. Я зітхнула з полегшенням. 

   Як раптом хтось почав гриміти ще сильніше і я здригнулась від неочікуваності моменту. 

   Не витримала та дуже тихо вимовила: "Хто це?" 

   Стук одразу припинився після того знову. 

- Це кур'єр з доставкою, пані, будь ласка відчиніть двері - почувся чийсь загадково-ласкавий голос. 

- Вибачте, але я... Нічого не замовляла... - тихо та нерішуче вимовила я. 

- Впевнені? 

- Так! Я б точно не робила замовлення о 12 ночі! 

- Тоді чому у мене стоїть ваш адрес? Квартира 135-та. 

- Я... Я не знаю, в будь-якому випадку це точно якась помилка, тож повертайтесь назад. 

- Перепрошую, але я не можу піти доти, доки ви не відкриєте двері. 

- Я не буду цього робити. Просто йдіть вже нарешті будь ласка! - крикнула я, нестримавшись, бо атмосфера в повітрі була максимально неспокійною та напруженою. 

   Голос того кур'єра був ненормально-спокійним, якщо так можна висловитись. Він ніби був якимсь маніакальним і пробирав мене до мурашок ледь не в самих кістках. Я не фанат фільмів жахів чи про серійних вбивць і зазвичай ніколи себе не накручувала в якихось подібних випадках, але зараз... Ну будь-хто на моєму місці зараз погодився б зі мною, що це ненормально, якби почув цей тон вживу. Щось дійсно кріпове було в його голосі і тільки справжня самогубця наважилась би відкрити йому двері. 

   А я хоч і в якійсь легкій дипресії зараз, проте, не настільки, тому, ні, ну нафіг його! 

- Я не піду доти, доки ви не відкриєте мені. 

- Я зараз викличу поліцію, якщо ви негайно не заберетесь звідси самі! 

- Що? Поліцію? А-ха-х... А-ха-ха-х! - раптом залився той тихим протяжним сміхом, від якого мені стало ще більше не по собі. 

   Моторошно так, наче я головна героїня-жертва в якомусь фільмі... Так! Спокійно, не думай про це! Поки двері закриті — ти в безпеці!!! 

- Чо-чому ви смієтесь?!? 

- Ох, дівчинко моя, а що буде, якщо я скажу тобі, що я сам із поліції?) 

- Щ-що?! Бу-бути цього не може! 

- А ти перевір. Відкрий двері і побачиш чоловіка в поліцейській формі, а-ха-х! 

- Маячня остання, спершу кур'єром представились, а тепер поліцейським! Мені байдуже хто ви і що ви, я йду спати, а ви можете там простояти хоч вічність, мені байдуже! 

- Вісність? Хмм, думаю мені знадобиться набагато менше, щоб дочекатись поки ти вийдеш з квартири) 

- ... 

   Я не змогла нічого сказати, лише взяла телефон у руки та, зайшовши тихо в туалет, закрилась так, щоб він не почув мого дзвінка поліції. 

"Дарма ти ігноруєш мене!" - раптом прийшло повідомлення від Майло. 

"Агх, замочви! Я навіть не збираюсь перечитувати все, що ти мені там написав і взагалі забаню тебе зараз якщо не притихнеш, бо в мене тут проблеми посерйозніше з'явились взагалі-то!" - написала я йому з великою кількістю гнівних смайликів та вийшла з чату. 

   Так-так-так! Який там номер поліції... Ох, від паніки забула таке! Почала набирати в Ґуґлі. 

   Що ж таке?! А що мені робити, якщо вони не заберуть його? Він же не зробив нічого такого поки що і вони хіба зроблять йому одне попередження і все! І підуть! А він потім знов продовже приходити під мої двері кожен день доки не вб'є мен-... Так, спокійно, не накручуй себе!!! 

"Проблеми? О, так, я розумію, що тобі потрібно ще як мінімум сто сліз виплакати через того блондинистого хлюпіка, тож не буду тобі заважати, солодких снів)))" - відписав Майло і мої пальці вже тягнулись забанити його одразу після того, як я відповіла: "Забери свої слова назад, Адріан — не хлюпік!". 

   Та одразу після того, як я дописала це, той неадекватний маньяк знову почав громитися та активно стукати у двері. 

"Я знову відчуваю, що з тобою щось не так. Будь ласка не ігноруй мене, що сталося? Чому ти раптом зникла з мережі?" - вкотре написав Генрі і я вже й встигла забути, що взагалі почала спілкуватись з ним сьогодні знов. 

   Він був єдиним кому я зараз могла хоч якось довіряти зі свого оточення, бо як-не-як вчились в одному класі, проте, лише до четвертого, а далі наші шляхи розійшлись здавалось назавжди, та це не відміняє того факту, що я його трохи знаю і ми не зовсім чужі люди одне одному, тож... 

"Та от хтось невідомий ломиться мені у двері в квартирі і я зараз збираюсь дзвонити у поліцію" - відписала я йому так, наче розказувала про звичайні рутинні речі у своєму житті, як завжди. 

"Що-що-що?! Ти не жартуєш зараз, Марі???" 

"Та які там жарти? Хочеш можу записати голосове зі звуком, як він товче у двері, немов якийсь оскаженілий пес!" 

"Не виходь з квартири і не виглядай з вікна, я скоро буду" - раптом написав той та просто зник з мережі. 

"Що? Ти це зараз серйозно?! Хей?! Ти чуєш мене?!" 

   Він не відповідав... Трясця, а Генрі дійсно може приїхати, бо я ще колись йому сказала свою адресу просто так, навіть і не думаючи про те, що колись хлопець дійсно скористається нею! 

   Капець, я ж не бачила його вже стільки років! Ввостаннє йому було лише тринадцять, наче, чи може трохи менше. Він не був надто товстим, проте, трішки пухкеньким тоді, ой, а особливо ті його милі щічки, через що малого могли за них інколи чмирити одкокласники, а саме хлопці, називаючи його "жирним пончиком", хоча, знову повторю, надто гладким він ніколи не був, лише трішки. 

   Агх, я кожен раз злилась на хлопців коли вони його обзивали та ображали за це і завжди намагалась захистити словами, а чим же іще тоді могла маленька дівчинка? Ну, хіба що, пригадую, наче одному з ним зарядила пеналом в саме обличчя, коли він вже перейшов всі грані, а потім мене до директорки відвели, але мені тоді чомусь не було страшно, навіть смішно. 

   А Генрі мені на наступний день після того подарив три великі шоколадки Milka з різними смаками. Тоді ще у мене були батьки, але ми завжди жили бідно, тому я максимум маленьку дешеву шоколадку собі купляла, а ті великі коштували тоді, як одна футболка чи яєшня, яку можна приготувати вдома і краще наїстись, тож я ще з дитинства була досить доросла в плані своїх витрат із кишенькових грошей, які мені давали. Звичка економити у мене зародилась ще тоді, в такому юному віці, а ті великі дорогезні шоколадки ті мої 10 рочків здавались мені якоюсь манною небесною, а-ха-х... Пам'ятаю, як я їх їла повільно, настільки повільно, що вдалося розтягнути майже на цілий рік часу. 

   Ах, мені навіть цікаво стало який він зараз, чого добився в житті чи ще поки нічого та як виглядає? Ну, мабуть, судячи з того, що фотки свої ніколи не висилав, може набрав трохи ще більше у вазі, але для мене то не має значення, аби було з ким погуляти та провітритись трохи від... Від того. Краще не згадувати. 

   Ой, я ж мала у поліцію дзвонити! Та тепер не знаю чи треба, він же приїде... 

   Мене раптом почало хилити в сон поки я сиділа у ванній кімнаті та дочікувалась його, що було досить дивним, враховуючи той факт, що я лише недавно прокинулась. 

   Мабуть це від того, що я нічого не їла вже багато часу... В очах щось потемніло і далі я...
...


   Я почала відкривати очі від різкого сонячного світла, яке світило прямо мені в обличчя. 

- Ммм! Я ж наче не залишала штори відкритими! - вимовила зпросоння та накрилась ковдрою по саму голову. 

   А потім знову різко відкрила очі, усвідомивши: 

- Почекайте! Я... Я... Я ж не засинала на своєму ліжку цієї ночі!!! - крикнула я, різко розкрившись та піднявши спину з ліжка. 

   Що?!? Що за... Як? Як я тут опинилась?! Як це сталось??? 

- Так-так-так, спокійно! Пригадуй, що було вчора останнім перед тим, як ти заснула і... Що?! Я... Бути такого не може... Я ж прекрасно пам'ятаю, що заснула у ванній кімнаті поки збиралась тихо від того чєла подзвонити у поліцію і... Стоп! Стоп-стоп! Я ж іще подзвонила Генрі вчора перед тим чи не так?!? Та... Наче так... Тоді це що виходить він мене перетягнув з ванної сюди на ліжко?! Та ні-і-і, ну ні-і-і, точно ні-і-і, а-ха-х, це божевілля, а-ха-х, я мабуть зходжу зрозуму через своє горе та не пам'ятаю вже сама, як заснула вчора чи не так, а-ха-ха-х?!? - запитувала я сама себе, сміючись в істериці. 

   Раптом я побачила своє обличчя в дзеркалі здалеку в моїй кімнаті, поки ще сиділа на колінах на ліжку і колір моєї шкіри був дивним. Підозріло здоровим був! Я ж останнім часом побіліла вся, а бувало таке, що й губи могли синіти чомусь, і я сама не знаю, що це значило, бо ж не лікар. До того ж не сильно опікувалась своїм здоров'ям, тому що коли тобі нема заради кого жити, то якось і бажання про себе дбати теж нема. Ну, принаймні у мене самої так. 

   Коли батьки ще були живі я переживала, щоб не захворіти, бо тоді їм бідолашним довелось би витрачати багато грошей мені на ліки, а зараз... Я сама так чи інакше не буду їх витрачати, бо в мене вже давно все розписано. Ті пільги, які мені виплачує держава, як сироті зменшились через те, що я вже досягла повноліття, тож те, що видавали зараз вистало лише на комуналку та найдешевшу їжу і одяг, а лікаря ніякого я вже протягти не могла ну ніяк, як і будь-які ліки власне. 

   Тож чому моє лице зараз почало виглядати таким здоровим, чистим та доглянутим?!? 

   Я не стрималась та, швидко вставши з ліжка, підбіла до дзеркала, почавши розглядати всю себе та своє тіло. 

- Трясця!!! Що вчора сталося?! Я точно не сама заснула тут в кімнаті! Мене перенесли, перенесли я відчуваю це! Хтось переніс мене! Шкіра така гладна, ніжна та приємна на щоках... Очі не мутні, як зазвичай, а чисті, ну тобто з чистим відтінком їхнього кольору та чисто білі по бокам без червонілих слідів. І взагалі почуваю себе такою здоровою та повною сил наче... Наче вчора вдома мене хтось лікував! 

   Та, ні, божевілля! Хто б мене лікував, якщо я така біднячка?! По квартирі це одразу видно, тож той, хто це робив явно знав про мій матеріальний стан і все одно продовжив... Дбати про мене коли я була непритомна?!? 

   Я була вдягнута в ту ж піжаму, що й вчора перед тим, як знепритомніла. Почала підіймати свою кофту. Наче немає ніяких слідів на тілі від чогось чи когось. 

   Це ж був Генрі, чи не так? А якщо той невідомий?!? 

   Я побачила пластир на своїй руці набагато вище від ліктя. Зняла його, а під ним був слід від уколу. 

   Що мені вкололи?!? 

   У мене почалась ще більша істерика коли я подумала, що зі мною могли щось зробити та зкористатись моїм тілом в похотливих цілях! 

   Та наче якоїсь слабкості чи болю в тілі я не відчувала. 

   Нестрималась та подзвонила йому. А кому іще? Генрі має розповісти, як все було, якщо це, звісно, був він... 

- Ало? 

- Ало, Генрі?!? 

- Так, це я, що сталося Марі? Ти як?! Чому так рано дзвониш? Тебе щось болить чи непокоїть? 

   Ох, я вперше почула його дорослий голос, бо ж тоді без голосових переписувались довго і від нього у мене з'явились легкі мурашки. 

   Цей голос був таким приємним, трохи грубим та басистим, але, ах, наскільки ж приємним! 

   Я деякий час мовчала, забувши навіть, що хотіла спитати через неймовірний тон його голосу. Такого ще ніколи не чула в реальності, лише при перегляді в інтернеті інтерв'ю якихось відомих музичних виконавців. 

- Ало, ти тут чи знову втратила свідомість? 

- А? Щ-що?! Оу... Ні, я... Я цей... Просто... Точно! Хотіла дізнатися чи це був ти тим, хто переніс мене з ванної кімнати на ліжко? 

- Так, це я - спокійно відповів той. 

- Як ти потрапив у мою квартиру без ключів?!? Якого милого ти туди вломився до мене?! І найголовніше — що ти робив зі мною вчора?!! 

- Ох, ну не нервуйся і не кричи ти так, Марі, тобі зараз не можна злитися чи сильно хвилюватися. 

- Що?!? Не можна?! Чому це?! Що ти зі мною зробив?! Відповідай негайно! - знову несамовито закричала я і після тих його останніх слів взагалі закралась дурна думка, що могла бути вагітною зараз якщо "мені не можна хвилюватися"! 

- Заспокійся, будь ласка, не кричи - спокійно продовжував говорити той. 

- Не заспокоюй мене, а говори прямо, що вчора сталося і, що ти вколов мені! 

   Я вже ледь не матюкатися на нього хотіла від паніки та істерики, бо, погодьтесь, не з кожним буває таке, щоб хтось кого ви мало знаєте, вломився до вас у дім, коли ви щей були непритомнити та неводомо, що робив з вами і вашим тілом! А, і не забуваємо, що вколов же щось мені, паскуда така невідома! 

- Ох-х-х, - важко зітхнув хлопець - Востаннє прошу тебе, заспокійся, Сонце, я всього лише провів тобі огляд та вколов вітаміни з поживними речовинами, від яких тобі зараз мало стати легше та по ідеї ти б мала відчувати себе сповненою сил, а твоє обличчя та губи більше не такі синюваті, я ж правий? 

- Так, і... Ст-стоп! "Огляд"?! Що це значить?! Ти роздягав мене?!! 

- Що?! Та ні! За кого ти мене маєш, Марі?!! Я, звісно, розумію, ми ввостаннє бачились коли були ще дітьми, але невже ти дійсно думаєш, що я міг бути здатен на таке?!? 

- А що я маю думати?!? Послухай, останнім часом моє життя було суцільним лайном, але я про це тобі ніколи не розповідала, тож... До чого я це? А до того, що ти навіть уявити собі не можеш, що я пережила! Твоє життя ніколи не було таким, як моє! Ти завжди мав живих, двох люб'ячих батьків, а головне ЖИВИХ! А я з ранніх років була сама по собі і оборонятись від усіх завжди мусила сама і ще з тринадцяти знала, що якщо зі мною щось станеться, то... Всім буде байдуже і похоронів не буде! Просто закопають, як собаку драну і все, а тут ти ще... 

   Я сама не знаю для чого я знову почала розкривати йому якісь такі свої сумні секрети життя, те, що вже так давно наболіло мені... Я й непомітила, як сльози полились з моїх очей поки говорила це все йому криком і вже давно забула до чого я вела цією розмовою... Повисла довга пауза, коли я задумалась про те, що говорити далі... 

- А тут... А тут ще ти питаєш в мене, чи можу я довіряти тобі?!? Звісно, що ні! Як я можу вірити комусь якщо знаю, що нафіг нікому не здалась і всі лише чекають моменту аби хоч якось скористатися мною! 

   Потім я пожалкувала, що сказала те, тому що мабуть такою жалюгідною виглядала тоді перед ним... 

   Він трохи помовчав, після чого раптом заговорив спокійно, так, наче нічого й не було: 

- Кхем, тож стосовно "огляду", ні, це не було те, про що ти подумала, а звичайний медичний огляд, щоб зрозуміти чи все з тобою добре, бо ти ж, на хвилиночку, лежала непритомна на холодному кафелі у ванній та й з пульсом не все було в нормі... Невже я міг просто піти та залишити тебе в такому стані? Ти б могла загинути, без перебільшення це зараз кажу. Всі показники твого тіла були дуже нестабільними, судячи по чому я дійшов висновку, що ти погано харчувалась уже досить тривалий час, а нещодавно здається взагалі перестала їсти. Не можна ж так з собою, щоб там не було, твій стан — головне. І якщо тобі для того, щоб дбати про себе потрібна мотивація у вигляді того кому ти потрібна, то, знай — ти потрібна мені, Марі Фелін. 

   У цей момент у мене ніби щось йокнуло в серці. Як же давно я не чула цих слів ні від кого і аж не вірилось, що це щиро... Мабуть кожен з нас жадав би бути потрібним хоч комусь, еге ж? 

- Не варто... Так... Дбати про мене. Я все одно ніколи не зможу нічим віддячити тобі, Генрі... 

- А хто сказав, що я роблю це, щоб отримати від тебе якесь віддячення, а-ха-х? 

- Ну, просто я... Стоп! Не замилюй мені очі, чи правильно сказати, вуха тут! Я так і не дізналась як ти попав у мою квартиру?! І де той невідомий чоловік? Що з ним? 

- А-а-а, ти про це... Ну, коли я прийшов то скажемо так, розібрався з ним. 

- Як розібрався? О, і... 

   Блін, у мене якось все попливо від тих його слів про те, що я потрібна йому і більшість питань, які я хотіла задати йому, ну просто вилетіли з голови... Так, заспокійся, не втрачай голову лише через такі слова! 

- Взагалі, краще, скажи, як ти зрозумів, що з моїми показникамм тіла щось не так і потрібно щось вколоти?! Ти що лікар?! А якшо я помру від того що ти ввів мені під шкіру?!! 

- Так, я лікар - знову спокійненько відповів той. 

- Що?! 

- Ну, а я що не говорив тобі переписках? 

- Ні, ти казав, що лише вчишся на стоматолога! 

- О-о-о, люба моя, а-ха-х, це було та-а-ак давно! Я вже встиг кільканадцять навчальних закладів змінити, побути на багатьох роботах, та в кінцевому результаті вирішив стати домашнім лікарем, але не для абикого, а для багатеньких клієнтів і, щоб ти розуміла, я зараз у таких дуже затребуваний. Кожен раз коли щось стається в них чи їх дитини я вже виїзжаю в дорогу з усім необхідним, тож, їдучи до тебе я теж про всяк випадок взяв медикаменти. 

- Ого... Молодець. Чому ти мені про це не розповідав? 

- Хах, бо ти не питала, а ти пам'ятаєш, що ще зі шкільних років я був завжди таким, що поки мене не запитають то сам про себе нічого не почну говорити ніколи. 

- Оу, справді, згадала! І, пам'ятаю, мене це трохи моментами нервувало колись, бо хотілось більше й більше почути про тебе, а ти лише мовчав та завжди так загадково слухав мене. 

- А-ха-х, так, було діло. Мені просто завжди було цікаво абсолютно все, що ти розповідала і... До речі з роками ти стала ще більш гарнішою) 

   Остання фраза насторожила... 

- Ей, ти тут? 

- Так... 

- Чому ти...? А... Оу, блін, тільки не кажи, що це зараз прозвучало, як від маньяка, який любувався тобою поки ти була непритомною... 

- Ну-у-у... Це дійсно так трохи прозвучало... Ехех... 

- Ох, вибач, не хотів злякати і взагалі не так... Ух, ні, не так я собі уявляв нашу першу зустріч після стількох років! - трохи смішно та обурливо сказав той, що викликало в мене посмішку. 

- А-ха-х, ага, а я ж навіть не побачила тебе, а ти навпаки, несправедливо якось це, не думаєш? 

- Ох, ну, так, ми ж запланували побачитись сьогодні по твоїй вчорашній пропозиції, час той самий залишається, так? 

- Що? О, ти про те... Так той самий. 

- Ну, от і добренько) 

- Але почекай, як ти зайшов у-... 

- Ой, вибачай, у мене тут клієнти дзвонять на другій лінії, мабуть у них щось важливе і це точно на довго тож, бувай - приємно та чомусь так радісно відказав той, що мені самій ніби посвітлішало на душі. 

   Його голос... Ох, не уявляю, як я буду реагувати та поводити себе з ним коли побачу вживу з тим голосом... Я напевно втрачатиму дар мови кожні п'ять хвилин... Та що там! Кожну секунду, блін! 

- Але почекай секунду! 

- Вибач, не можу, хотів би, а не можу! Але якщо коротко, як я зайшов? Ну, просто вибив двері що ж тут іще говорити? 

- Що-що-що ти зробив?! 

- Ой, не парся, там все зараз ок, всьо, реально зараз не можу говорити, заглянь обов'язково на білу поличку на кухні, і знову бувай! 

- Бу-бувай... 

   Він вибив виклик, а я з шоком продовжувала розглядати малу червону цятку від укола на руці весь час поки ми розмовляли. 

   Не знаю, у мене було якесь двояке відчуття зараз після того всього... Наче і хочеться довіряти і колеться водночас. Проте, в кого б не кололось після вчорашнього? В кінці кінців він же вломився у квартиру і так далі. 

   Я заглянула на поличку на кухні і там була записка на блакитному та маленькому аркуші. 

"Ось, це назви всіх ліків, які тобі варто пропити, щоб твій стан покращився ще більше, зараз тобі так добреx бо я вколов тобі "назви тих препаратів", від них ти відчуєш прилив сил, проте, далі тобі необхідно краще харчуватись іще, а не лише вколювати ліки. Якщо ти будеш не проти, я міг би взяти трохи твоєї крові на аналіз, бо дещо мене все ще непокоїть... О, до речі купив тобі дещо попоїсти, бо у холодильнику в тебе миша вже повісилась. Правда оскільки вчора була ніч, ніде було купити фрукти і так далі, тож я вже приніс те, що зміг найти, вибачай. 

P. S. Обов'язково почни дбати про себе інакше я приїду до тебе та посварю, а-ха-х :) " 

   А-ха-х, який забавний, як дивно, в наших переписках він НІКОЛИ не був таким! 

   Хм, і що ж його там "непокоїть" в мені? 

   Ох, а як же незручно, що щей продуктів накупляв мені, як жебрачці!!! 

   Не знаю, можливо хтось на моєму місці по-іншому на все б реагував, проте, я себе якось дивно зараз почувала в психічному та емоційному стані. Вчора мені було так боляче, а зараз... Ця вся ситуація зі старим другом дитинства трохи змогла відволікти мене, тож я навіть рада, що той невідомий тоді постукався в мої двері... Він і сам про це не здогадуючись, пригнав щастя в мою квартиру! 

   Знову ж таки можливо я вже зходжу з розуму через мій дивний психічний стан зараз, але тепер мені чомусь дійсно хочеться довіритись Генрі.



Рекомендую прочитати також мій твір Дар якщо вам подобається гумор в перемішку з романитикою, а також дуууже особлива у всіх значеннях головна гепоїня. Її характер такий що ви точно не сплутаєте її з іншими схожими одна на одну дівчатами в багатьох інших книжках.