Мій нестерпний ельф

Це був він.

Проте я ніколи не бачила Льє таким.

Волосся зачесане назад, не стягнуте стрічкою, спускалося на плечі. Густа біла борода вкривала нижню частину обличчя. Замість знайомого мені костюму — біла сорочка й сині штани.

Він виглядав старшим, а ще брутальним. Саме так. Якби я вперше на допиті побачила чоловіка саме таким, то, певно, померла б від страху.

Я й сама не помітила, що, розглядаючи ельфа, стовбичу на місці.

Пересиливши себе, пішла вперед.

Льє відірвав очі від вікна і кинув на мене погляд, в якому я не змогла розібрати жодної емоції.

Нарешті зупинившись перед білявим, я навчено усміхнулася, хоча насправді мені хотілося забити його цим клятим меню до смерті.

— Добрий вечір, пане. Що бажаєте?

— Тебе, — просто відповів він.

— Ось меню, — я щосили жбурнула картонну книжечку на стіл перед його носом — обирайте, будь ласка, або йдіть собі деінде.

Білі очі блимнули.

— Флоро, я приїхав за тобою і без тебе не поїду.

Я удала, що нічого не почула.

— Що ж, ні так, ні. Кав’ярня, взагалі-то, вже зачиняється, тож — на все добре.

Я повернулася до нього спиною, та ельф встиг схопити мене за руку і потягнути на себе. Від несподіванки я впала йому на коліна.

Гарячі губи притислися до моєї шиї, а колюча щетина дряпала шкіру.

— Я скучив, квіточко, я так скучив за тобою. Прошу, дай мені шанс все тобі пояснити. Якщо ти після цього захочеш піти, я не буду тебе утримувати.

Серце затріпотіло у грудях. Від доторку його рук і губ, від теплого дихання, низ живота сповнився солодким болем.

— Прибери свої руки, зараз же! — гаркнула.

Льє випустив мене, і я підскочила на ноги.

— Сподіваюся, коли я повернувся, щоб закрити залу, вас уже тут не буде!

Я швидко пішла на кухню.

— Ти що, його знаєш? — витріщила на мене очі Криста.

— Знала колись. Та це не має значення.

Напарниця не стала більше розпитувати, за що я подумки сказала їй спасибі.

Закривши кав’ярню, ми попрощалися, і я пішла вузенькою вуличкою, як і кожен вечір до того. Людей навколо майже не було, та й цей маршрут не користувався особливою популярністю. Жовті, засалені ліхтарі майже не давали світла, та я вже звикла. Коли практично все життя ходиш одними й тими самими вулицями, ноги самі знають, де стати.

Раптово бруківка під ногами почала тьмяно світитися. Я озирнулася і побачила високу фігуру.

Ельф стояв, засунувши руки в кишені, й напружено мене роздивлявся.

— Я, здається, сказала, щоб ви від мене відчепилися, пане Гранж! — прошипіла.

— Тут темнувато, не хочу, щоб ти зламала собі шию по дорозі додому.

Він ще й кепкує з мене!

— Я прекрасно можу дійти додому і без вас і ваших фокусів, як і завжди.

Маг знизав плечима.

Що ж, добре! Я повернулася до Льє спиною й гучно, стукаючи підборами, прискорилася. Утім, нагнав він мене швидко.

— Як ти? — спитав, принатурюючись до мого темпу.

Я мовчала.

— Бачу, що ти навіть на роботу влаштувалася.

Я не зронила у відповідь жодного звуку.

— Як дитина, з нею все гаразд? — нотки напруги прорізалися в голосі Льє.

Цього разу промовчати не могла.

— Все чудово, — кинула коротко.

— Флоро, ти повинна була мені одразу сказати, — проговорив низьким голосом.

Повинна?! Повинна?!

Я розвернулася до білявого і, тицьнувши пальцем йому в груди, зашипіла:

— Нічого я тобі не повинна. І, до речі, коли ти хотів, щоб я тобі сказала? Коли ти зачинявся у своєму кабінеті? Чи може, тоді, коли казав, щоб не лізла до тебе з питаннями? Чи може, коли дізналася, що ти зовсім не ти і от-от одружишся?

— Це неправда, — маг стиснув мої пальці своєю рукою, — ти не даєш мені пояснити, богиня задери все!

Я вирвала руку і пішла уперед.

Так ми й прийшли до мого дому.

— Не знаю, навіщо ти приїхав, та прекрасно проживу і без тебе, тож на все добре, пане Гранж, королівський радник.

Ельф буравив мою спину поглядом. Привітавшись із бабусею, я пішла до себе.

Через деякий час, виглянувши у вікно, побачила, що Льє все ще стоїть навпроти. Зі злістю закрила штори.

Сон не йшов, хоч я і сильно втомилася за цілий день, розносячи замовлення по столиках. Тепер це був мій звичний стан — хотілося спати й лежати, а коли не нудило, то ще й їсти.

Потихеньку вилізла з ліжка й потягнула штору. Нікого. Що ж, тим краще!

Та виявилося, що я занадто рано зраділа.

Наступного дня Льє знову з’явився в кав’ярні перед самим закриттям. Щоправда, цього разу він замовив каву, а після, мовчки йшов за мною додому.

Так минув цілий тиждень. Чоловік приходив, і навіть якщо я ховалася на кухні, мені здавалося, що він зовсім поряд. Його запах, погляд, що наче вогнем опалював мене, кожного разу.

А коли він йшов позаду мене звичним маршрутом, то я кожного разу лише неймовірним зусиллям змушувала себе не озиратися.

Найгіршим було те, що я все більше розуміла, що довго не протримаюся. Ввечері я ненавиділа гада, а зранку кохала. І навпаки. Мені хотілося послати його якнайдалі й одночасно вислухати все, що він скаже.

Правду мала пані Шмок: хочеш відвадити ельфа — вмри!

Цілком можливо, що я б і сама погодилася його вислухати, та сталося так, що того вечора в кав’ярню одночасно завітали ельф і Ллойд.

До того мій колишній заходив до нас удень разом із дружиною. Був ввічливим й привітним, та не більше.

Льє саме пив каву, коли Ллойд зайшов у залу.

Не звертаючи увагу на Бальмона, все одно не могла подумки називати його Гранжем, він попрямував до мене.

— Доброго вечора, Флоро, ну, як ти, все в порядку?

— Добрий вечір, все добре, дякую, — я трохи помовчала, відчуваючи, як мою спину пропалюють білі очі. — Ти щось хотів?

— Ні, ні… тільки спитати, як ти… — несподівано чоловік простягнув руку і поправив пасмо волосся, що вибилося з коси.