Мій нестерпний ельф

Це був він.

Проте, я ніколи не бачила Льє таким.

Волосся зачесане назад, не стягнуте стрічкою, спускалося на плечі. Густа біла борода вкривала нижню частину обличчя. Замість знайомого мені костюму –біла сорочка й сині брюки.

Він виглядав старшим, а ще, брутальним. Саме так. Якби я перший раз, на допиті, побачила його саме таким, то певно, померла б від страху.

Я й сама не помітила, що розглядаючи ельфа, стовбичу на місці.

Пересиливши себе, пішла вперед.

Льє відірвав очі від вікна і кинув на мене погляд, в якому не змогла розібрати жодної емоції.

Нарешті ставши перед ним, я навчено посміхнулася, хоча насправді, мені хотілося забити його цим меню до смерті.

– Добрий вечір, пане. Що бажаєте?

– Тебе.– просто відповів він.

– Ось меню, – я щосили жбурнула картонну книжечку на стіл перед його носом – обирайте, будь ласка, або йдіть собі деінде.

Його очі блимнули.

– Флоро, я приїхав за тобою і без тебе не поїду.

Я зробила вигляд, що нічого не почула.

– Що ж, ні так, ні. Кафе, взагалі-то, вже зачиняється, тож – на все добре.

Я повернулася до нього спиною, та ельф встиг схопити мене за руку і потягнути на себе. Від несподіванки, я впала йому на коліна.

Гарячі губи притислись до моєї шиї, а колюча щетина дряпала шкіру.

– Я скучив, квіточко, я так скучив за тобою. Прошу, дай мені шанс все тобі пояснити. Якщо ти після цього захочеш піти, я не буду тебе утримувати.

Серце затріпотіло у грудях. Від доторку його рук і губ, від теплого дихання, низ животі сповнився солодким болем.

– Прибери свої руки, зараз же! – гаркнула.

Льє випустив мене і я підскочила на ноги.

– Сподіваюся, коли я повернувся, щоб закрити зал, вас вже тут не буде!

Я швидко пішла на кухню.

– Ти що його знаєш? – витріщила на мене очі Криста.

– Знала, колись. Та це не має значення.

Напарниця не стала більше розпитувати, за що я подумки сказала їй спасибі.

Закривши кафе, ми попрощалися і я пішла вузенькою вуличкою, як і кожен вечір до того. Людей навколо майже не було, та й цей маршрут не користувався особливою популярністю. Жовті, засалені ліхтарі майже не давали світла, та я вже звикла. Коли практично все життя ходиш одними й тими самими вулицями, ноги самі знають де стати.

Раптово, бруківка під ногами почала тьмяно світитися. Я озирнулася назад і побачила високу фігуру.

Ельф стояв засунувши руки в кишені й напружено мене роздивлявся.

– Я здається сказала, щоб ви від мене відчепилися, пане Гранж! – прошипіла.

– Тут темнувато, не хочу, щоб ти зламала собі шию по дорозі додому.

Він ще й кепкує з мене!

– Я прекрасно можу дійти додому і без вас, і ваших фокусів, як і завжди.

Ельф стенув плечима.

Що ж, добре! Я повернулася до Льє спиною, й гучно стукаючи каблуками прискорилась. Утім, нагнав він мене швидко.

– Як ти? – спитав принатурюючись до мого темпу.

Я мовчала.

– Бачу, що ти навіть, на роботу влаштувалася.

Я мовчала.

– Як дитина, з нею все гаразд? – нотки напруги прорізалися в його голосі.

Цього разу промовчати не могла.

– Все чудово. – кинула коротко.

– Флоро, ти повинна була мені одразу сказати. – проговорив низьким голосом.

Повинна?! Повинна?!

Я розвернулася до нього і тицьнувши пальцем йому в груди, зашипіла :

– Нічого я тобі не повинна. І до речі, коли ти хотів, щоб я тобі сказала, коли ти зачинявся у своєму кабінеті? Чи може, тоді, коли казав, щоб не лізла до тебе з питаннями? Чи може, коли дізналася, що ти зовсім не ти, і от-от одружишся?

– Це не правда, – він стис мої пальці своєю рукою – ти не даєш мені пояснити, богиня задери все!

Я вирвала свою руку і пішла уперед.

Так ми й прийшли до мого дому.

– Не знаю навіщо ти приїхав, та прекрасно проживу і без тебе, тож, на все добре, пане Гранж, королівський радник.

Ельф буравив мою спину поглядом. Привітавшись з бабусею, я пішла до себе.

Через деякий час виглянувши у вікно, побачила, що Льє все ще стоїть навпроти. Зі злістю закрила штори.

Сон не йшов, хоч я і сильно втомилася за цілий день, розносячи замовлення по столиках. Тепер це був мій звичний стан – хотілося спати й лежати, а коли не нудило, то ще і їсти.

Потихеньку вилізла з ліжка й потягнула штору. Нікого. Що ж, тим краще!

Та виявилося, що я занадто рано зраділа.

Наступного дня ельф знову з’явився в кафе перед самим закриттям. Щоправда, цього разу він заказав каву, а після мовчки йшов за мною додому.

Так минув цілий тиждень. Він приходив, і навіть, якщо я ховалася на кухні, мені здавалося, що він зовсім поряд. Його запах, погляд, що наче вогнем опалював мене кожного разу.

А коли він йшов позаду мене звичним маршрутом, то я кожного разу неймовірним зусиллям заставляла себе не озиратися.

Найгіршим було те, що я все більше розуміла, що довго не протримаюсь. Ввечері я його ненавиділа, а зранку любила. І навпаки. Мені хотілося послати його якнайдалі й одночасно вислухати все, що він скаже.

Правду мала пані Шмок: хочеш відвадити ельфа – вмри!

Цілком можливо, що я б і сама погодилася його вислухати, та сталося так, що того вечора в кафе одночасно прийшов ельф і Ллойд.

До того мій колишній завітав до нас удень разом з дружиною. Був ввічливим й привітним, та не більше.

Льє саме пив каву, коли Ллойд зайшов у зал.

Не звертаючи увагу на Бальмона, все одно не могла подумки називати його Гранжем, він попрямував до мене.

– Доброго вечора, Флоро, ну, як ти, все в порядку?

– Добрий вечір, все добре, дякую. – я трохи помовчала відчуваючи, як мою спину пропалюють білі очі – Ти щось хотів?

– Ні, ні…тільки спитати, як ти… – несподівано, він простягнув руку і поправив пасмо волосся, що вибилося з коси.

Я не встигла вимовити жодного звука, як у залі щось дзенькнуло. Повернувшись у бік звуку, я побачила розтрощене скло на підлозі. Вікна повилітали!