Корил

Решту дня я збиралася з думками. Я вирішила спробувати ще раз поговорити з Льє, попросити його поділитися зі мною. Дати йому шанс. Все-таки, його батько міг і збрехати.

Ввечері ми сиділи за столом. Бальмон, хоча тепер мені було дивно його так називати, мовчав, як і кожен вечір до того.

– Як пройшов твій день?

– Непогано, а твій? – спитав він машинально. Я бачила, що подумки чоловік десь зовсім далеко.

– Теж добре. Я скучила, Льє.

– Вибач, Флоро, та я занадто зайнятий останнім часом.

– Раніше тобі це не заважало, – спокійно сказала я.

Ельф зі стуком поставив виделку на стіл.

– Що ти хочеш від мене?

– Що я хочу? – спитала здивовано. – Хочу, щоб ти хоча б поговорив зі мною нормально! Усі ці дні я не знаю більше, хто ти! Чому ти просто не можеш поділитися зі мною всім, га? Коли б я не спитала в тебе про твоє дитинство чи батьків, ти ніколи не відповідаєш! Ти не хочеш розповісти про свою матір! Я для тебе – відкрита книга, у той час, як ти для мене – темна ніч, де я продираюсь наосліп! Я втомилася!

– Я теж, Флоро. Я теж втомився від твоїх запитань. Тож, будь ласка, дай мені спокій, – промовив холодно.

Маг піднявся і пішов до кабінету, гримнувши дверима.

Деякий час я просто сиділа. А потім зрозуміла, що якщо залишуся ще хоча б на хвилину в цьому домі, поряд з ним, то серце розірветься в грудях.

Я підскочила і побігла нагору.

Дуже тихо, щоб не створювати зайвого шуму, поклала речі до своєї валізки. У мене ще було трохи грошей – на квиток додому вистачить.

Та мене спинила думка про те, що зараз непомітно вислизнути з дому не вийде.

До того ж, я хотіла завітати до Хинки.

Тому вирішила почекати до ранку.

Вночі я крутилася з боку на бік, прислухаючись, чи не пролунають знайомі кроки? Чи не прийде Льє до мене?

Може, він передумає?

Кроки я почула, та тільки Бальмон навіть не зупинився, просто пройшов повз і гупнув дверима своєї спальні.

Відчай охоплював мене металевими пазурами, та врешті-решт я заснула.

Уві сні я все кудись бігла, відчиняла якісь двері, щось шукала і ніяк не могла знайти.

Прокинувшись і спустившись вниз, застала пустоту.

Льє вдома не було, хоча годинник показував усього лише сьому ранку.

Їсти не хотілося і, схопивши свою валізку, я попрямувала до Хинки.

Коли Голда мене побачила, то просто обійняла, без жодних слів. Від цього простого дотику я розридалася.

– Ну, ну, дівчинко, не плач! В житті не може бути нічого, що б не можна було виправити, принаймні коли ти молода і гарна. Що сталося?

Я розповіла їй все.

– Так, про острів я знаю, я одразу відчула, що там щось змінилося, не знаю як, та ми всі з ним пов'язані. Я відчула, що темрява зникла. Це просто дивовижно, після стількох років… де Гранж… – магиня замислилася. – Так, Флоро, рід де Гранж тим і відомий, вони справді королівські радники. Одні з найродовитіших аристократів, – зітхнула.

Раптово, я пригадала фразу, що промовила Хинка з татуюванням квітів на острові.

– Голдо, а що означає, нерайя лаас?

– Берегиня життя, тобто жінка при надії… богиня, Флоро! Ти що, вагітна?

Я лише кивнула.

– Ти йому не сказала?

– Ні, і не збираюся.

– Флоро, може, ти помиляєшся? Може, він просто заплутався.

– Мені все одно. Я все для себе вирішила.

– Ну що ж, тоді бережи себе і дитину. Для ельфа і людини, навіть магині, це велика рідкість, – жінка трохи помовчала. – Скажи, а ти тоді загадала бажання в арці, на карнавалі?

– Ні, я в таке не вірю!

Хинка розсміялася.

– О, Флоро, раджу тепер повірити, я ж попереджала, що в богині специфічне почуття гумору, крім того, вона бачить істинні бажання серця. Можливо, ти хотіла сім'ю і дитину?

– Я… я не знаю, Голдо, та й тепер це не важливо.

– Що ж, пиши мені, як приїдеш додому, не забувай мене, приїжджай у гості. Почекай, зберу тобі щось поїсти в дорогу.

Попрощавшись із Голдою, я відправилася на вокзал.

Мені залишалося кілька кварталів, та відчуваючи втому, я звернула на вузьку тиху вуличку і присіла на лаву. Я дивилася собі під ноги, роздумуючи, чи не краще все-таки дослухатися до поради пані Шмок, Льє все ж таки має право знати. Принаймні, моя совість буде чиста, якщо ельф мене вижене.

– Доброго дня, Флоро.

Я здригнулася всім тілом від голосу, що несподівано пролунав зовсім поряд.

Піднявши очі, побачила інспектора Корила.

Він підійшов ближче і його тінь накрила мене, погасивши сонце.

Тіло налилося важкістю. Мене охопила паніка. Я спробувала встати, але нічого не вийшло.

– Довгенько мені довелося чекати, – повільно проговорив він. – З дому ти майже не виходила, утім, іноді очікування приносить свої плоди. Як гадаєш?

Я хотіла послати мага до біса, та не змогла вимовити ані звука.

– Навіть не намагайся, люба, – він хижо усміхнувся, демонструючи мені дивного виду амулет, що витягнув з кишені.

Великий трикутник, в ньому коло, а в колі жовте око із вертикальною зіницею, око розкрилося і, не блимаючи, втупилося в мене.

– Не знав, чи спрацює ця штучка з тобою, та бачу, що все так, як і повинно бути. Око жовтого дракона – рідкісний артефакт, другого такого не знайти. Мені потрібна твоя допомога, моя солодка. Без тебе ніяк, занадто глибоко Бальмон під мене підкопав.

Ельф схилився майже до мого обличчя, його противні очі вдивлялися в мої.

– Слухай мене уважно – десь у домі у Бальмона є документи, звичайна біла папка з червоною стрічкою, всередині будуть чотири білі аркуші, зрозуміла? Кивни.

Машинально, наче лялька, я кивнула.

– Добре. Так от, ти знайдеш цю папку і принесеш мені. Чим скоріше, тим краще. У тебе часу – тиждень. Принесеш папку сюди, о дванадцятій. От, тримай, – Корил витягнув з кишені маленький чорний кристал, в якому пульсувало червоне полум'я, і вклав його в мою руку, міцно стиснувши. – Універсальний ключ до сховків, тож проблем з відкриванням у тебе не виникне. Ти нічого і нікому не розкажеш, а особливо Бальмону, ані про мене, ані про документи, ані про нашу сьогоднішню зустріч, зрозуміла?