Хто ти?

Я не могла залишатися тут! Не могла!

Сіла прямо на підлогу і спробувала пригадати у найменших деталях, як виглядала та кімната, що я бачила очима Бальмона.

Якщо вийде, то зможу відкрити портал.

Я глибоко вдихнула і знову повернулася у той спогад. Кімната ніби оживала у моїй уяві.

Відкрила портал і… перенеслась на перший поверх.

Тупнула ногою. Не може бути, щоб Льє заблокував переходи! В нього б пішло на це багато часу, принаймні більше, ніж чоловік тут пробув.

Я намагалася знову і знову, проте нічого не виходило.

Минуло якихось десять хвилин, та вони видалися мені вічністю.

Раптово пригадала, як Кочерга говорив, що іноді перенестись допомагають предмети, що належать людям, якщо ти, звичайно, знаєш, де вони.

Я побігла нагору, до спальні ельфа, і схопила з тумби помазок.

Всілася на ліжко й заплющила очі. Уява зробила все за мене, руки стискали тверду дерев’яну ручку, пальці перебирали тонкі щетинки.

Це допомогло мені заспокоїтись.

Змахнула рукою – і портал відкрився. Не гаючи часу, ввійшла в нього.

В мене вийшло!

Я стояла посеред тої самої кімнати.

Втім, радість була недовгою.

Знизу почувся шум й звуки вибухів.

Відчинила двері й побігла вниз по сходах. Дім був невеликий і погано освітлений. Скрізь валялися книжки, сфери, артефакти.

Звуки запеклої боротьби ставали все ближчі.

Добігши до останньої сходинки, я побачила Льє, який тримав за горло темноволосого мага.

Той сіпався і намагався щось сказати, та в нього не виходило.

Тепер я зрозуміла, чому чула звуки вибухів. Хвилі білого вогню розходилися навколо Бальмона. Я ніколи такого не бачила. Кімната здригалася й по стінах повзли тріщини.

– Я запитую останній раз, хто замовник? – спитав ельф металевим голосом, від якого біль пронісся вздовж мого тіла й стиснув скроні.

Несподівано позаду Бальмона з'явилася висока блондинка із довгим гострим кинджалом в руках.

Я хотіла закричати й попередити мага, та заклякла, побачивши, як від спини ельфа відділилась величезна біла змія.

Вона зашипіла, роздула каптур і з блискавичною швидкістю кинулася на жінку.

Я подумала, що змія її вб’є, та вона лише обвилась вздовж тіла жертви, не даючи їй рухатись.

Льє розвернувся. Очі його розширились.

Він махнув рукою – і щільна енергетична мотузка оплутала мага.

– Ну, добрий вечір, мамо! – проговорив ельф насмішкувато.

Мамо?! Що він таке каже?

У жінки були такі самі білі, як і в нього, очі, пухкі губи й тонкий ніс. Так, точно схожі. Та це ж безумство!

– Я, звичайно ж, підозрював, що ти мене ненавидиш, але намагатись вбити рідного сина – це вже трохи занадто, навіть для тебе, не вважаєш?

– Ти, виродок! – з натугою виговорила жінка. Змія здавлювала її все сильніше. Я бачила, як на ніжній шкірі проступають червоні відбитки. – Це через тебе Ліон залишився ні з чим, через тебе ми от-от втратимо все! Я всього лише хотіла, щоб дар дістався тому, хто насправді його заслуговує!

– І тому ти вирішила вбити мене у такий оригінальний спосіб?

– Так! І мені майже вдалося!

Її очі запалали. Магиня сіпнулася всім тілом, звільнивши руку, і різким рухом встромила кинджал у плече ельфа.

Тої ж миті Льє схопив ельфійку за руку, і просто із повітря на її зап’ястях з'явилися кайдани.

– Це трохи тебе заспокоїть, а у відділку ти мені все розкажеш. Зрозуміло? – його голос біллю вкручувався у мою свідомість.

Жінка зло зиркнула на Бальмона, утім магію, вочевидь, використати не могла.

– Флоро, я ж просив чекати на мене вдома, – проговорив він холодно і перевів погляд на мене.

Його очі палали білим сліпучим вогнем. Зі стелі почали падати цілі шматки тиньку. Дім затрясся.

Ельф змахнув рукою – і я знов опинилася посеред його спальні.

Вікна грюкали, закриваючись одне за одним. Вибігла на сходи й побачила, як блимнув білим вихід, залишивши по собі гладеньку стіну.

Отже, з дому мені не вийти!

Неохоче повернулася до спальні ельфа.

Я ходила туди-сюди по кімнаті – не могла ані сидіти, ані стояти.

Час йшов, а Бальмон все не повертався.

Ну, чому він нічого мені про себе не розкаже?! Чому?

На вулиці стало геть темно, і я все ж таки присіла на ліжко.

Поступово мене охоплювала втома – забагато подій для одного дня.

Я навіть не помітила, як заснула.

Прокинулася від відчуття гарячих рук, що зривають з мене сукню.

Затріщали шви, і я злякалася.

– Льє, це ти? З тобою все гаразд? Де ти був?

Його очі все ще горіли, проте вираз обличчя змінився. Відчай і туга – ось, що я побачила.

– Потім, квіточко, все потім, – голос звичайний.

Він накрив мої губи своїми. Ельф цілував так, що мені стало боляче.

– Льє, прошу!

– Не зараз, Флоро, просто дай мені те, чого я бажаю, не опирайся, інакше я можу зробити тобі боляче, хоч і зовсім цього не хочу.

Мені б злякатися, та якимось жіночим чуттям я зрозуміла, що в такий спосіб чоловік намагається заспокоїтись.

– Ти такого не зробиш, – прошепотіла я і торкнулася його щоки. – Я знаю, що ні.

Я скинула з себе корсет і притягнула його ближче. Зарилася пальцями у світле волосся й поцілувала.

Льє глухо застогнав.

Я цілувала його груди, гладила плечі.

Його рвані видихи збуджували мене не менше за поцілунки.

Він посадив мене на себе і плавно увійшов.

Я була така розпалена, що одразу почала рухатися, прагнучи увібрати його всього, до кінця.

Насолода стала такою сильною, що я не могла стримувати криків.

Сама не знаю, як це вийшло, але в якийсь момент я прошепотіла Бальмону на вухо:

– Я кохаю тебе, Льє, кохаю…

Він завмер, дивлячись мені у вічі, та нічого не відповів. Лише притиснув до себе, прискорюючи ритм.

Після, ми ще довго лежали поряд, його рука на моїй талії.