Легенда

– Де ми? – я розгублено кліпала очима.

Лице Льє зробилося похмурим, він дивився кудись вдалечінь. Я прослідкувала за його поглядом і побачила замок із високими баштами та шпилями, які, здавалося, встромлялися у самісінькі хмари.

– Льє, ти знаєш, де ми?

Чоловік хитнув головою.

– Не впевнений, квіточко, та це мені не подобається. Я занадто знесилений зараз для неприємних сюрпризів.

Він встав і подав руку мені.

Роззирнувшись, я раптово побачила сцену, від якої кров застигла у жилах.

Високий темноволосий маг однією рукою тримав за барки хлопчика років п'яти, в іншій же був ніж, який він високо заніс для смертельного удару.

– Нііііі! – закричала я, одночасно запускаючи атакувальну руну.

Мій крик, вочевидь, заскочив чоловіка зненацька.

Маг смикнувся і випустив дитину. Енергія руни відкинула нападника на траву.

Утім, він швидко підскочив на ноги й побіг уперед, Льє кинувся за ним, запускаючи пульсари, та за якусь мить маг зник у синьому сполоху.

Земля закрутилася під ногами, і ми знову опинилися у спальні Бальмона.

У голові паморочилося.

– Що сталося, Льє, я не розумію! – видихнула розгублено.

Ельф сів просто на підлогу і, спершись на ліжко, важко дихав.

– Як би ж то я сам розумів, Флоро. Та, судячи з того, що я побачив, хтось хотів мене вбити.

– Тебе?! До чого тут ти? Це ж був маленький хлопчик!

– Це був я, квіточко.

– Ти?!

– Так. Я навіть день цей пам'ятаю, я ледь в озері не потонув. Мені було п'ять років, мене врятував наш садівник.

– Ти ж сказав, що не впевнений, де ми опинилися…

– Так і було.

– То був твій дім?

– Ні, то не мій дім. У будь-якому разі все це щонайменше дивно.

– То, якщо ти себе впізнав, ти хочеш сказати, що ми якимось чином перенеслися у минуле?

– Іншого пояснення в мене немає.

– Але навіщо? Якщо хтось уже так сильно хоче тебе вбити, чому вибрав такий складний спосіб? Міг би спробувати вбити тебе зараз, навіщо минуле?

Маг стенув плечима.

– У тебе є вороги? – спитала.

Льє невесело засміявся.

– Повно. Я добре роблю свою справу, тож пересаджав багато злочинців. У них є сім'ї, родичі, друзі.

– Ти знаєш, як таке можливо, потрапити в минуле?

– Чесно кажучи, ні. З того, що я чув на уроках в академії, час – це занадто складна структура, і втручатися в його біг не під силу навіть дуже сильним магам.

– Так, але ж цей… жахливий чоловік зумів. Значить, спосіб є.

– Якби я міг повернутися туди, в мене б з'явився шанс дізнатися, хто він.

– Яким чином?

– Ментальні хвилі. Будь-який маг залишає специфічний відбиток під час використання магії. Я можу цей відбиток бачити й відчувати, а також знайти власника. Це буває складно, одначе можливо. Я просто не встиг цього разу.

Бальмон трохи помовчав.

– Гадаю, ми не повинні були там сьогодні опинитися.

– Ти думаєш, він спробує ще?

– Чому б і ні? Та йому потрібен час, щоб зрозуміти, що пішло не так. Наступного разу мені може так не пощастити. Я повинен його знайти. А для цього треба відшукати спосіб повернутися.

Я сіла поряд з ельфом і обійняла його.

– То ти вже не хочеш повисмикувати мені волосся? – спитав він насмішкувато. – Га, квіточко?

– Чому ти мене так називаєш?

– Тому що так і є, ти – моя квіточка, і я тебе нікому не віддам.

Раптово я пригадала про рану на плечі.

– Як твоє плече, болить? Давай я полікую.

Білявий фиркнув і, притягнувши мене ближче, поцілував.

– Ти врятувала мене сьогодні, дякую.

У ту ніч я ще довго не могла заснути. Що тепер робити? Де шукати відповіді? І скільки часу в нас є? Що, як маг спробує ще раз просто завтра? І чому я перенеслася разом з Льє?

Ельф спав поряд, під очима залягли тіні.

“Ти хоч знаєш, хто він такий, насправді?” – пригадала я слова Корила.

Хто ж ти такий, Льє де Бальмон? Хоч чоловік часто питав мене про моє дитинство, сім'ю, бабусю, сам він не поспішав ділитися подробицями свого минулого.

На питання, як ріс, чула щось на кшталт: ріс собі й виріс.

Про батьків ельф ніколи не згадував, тільки хижо посміхнувся і сказав, що приніс їм багато розчарувань.

Наступного дня Льє рано пішов на службу й повернувся лише пізно ввечері.

– Ти щось дізнався?

– Дізнався, що хто б не вкрав з музею артефакти, добре замаскувався. Я вловив ментальні хвилі, слабкі для пошуку, та добре те, що вони не твої. Це хоч якийсь доказ. Я вже направив його слідчій комісії.

Я зраділа, та ненадовго.

– Потім я копирсався у книжках про часові переходи, але нічого корисного не знайшов. Теоретично це можливо, утім, як саме ніде не згадується.

– Льє, давай я тобі з цим допоможу, не можу сидіти тут просто так!

– У бібліотеку тобі не можна, – відрізав ельф.

– Ну, то принеси мені книжки сюди, так ми скоріше щось знайдемо.

– Добре, – він стомлено позіхнув. – У мене таке відчуття, що я щось не помічаю, а воно просто перед моїм носом.

– Нічого, разом ми обов'язково знайдемо вихід.

Здавалося, Бальмон перетягнув до дому пів бібліотеки, на питання, як йому це вдалося, він сказав, що отримав спеціальний дозвіл.

З ранку до ночі я гортала сторінки, перериваючись тільки на сон і їжу.

Того дня, втомившись, я сіла у крісло і дивилася, як перехожі кудись поспішають, сміються, розмовляють, одним словом – живуть звичайним життям, коли почула шурхіт.

Спершу подумала, що мені почулося. Та через хвилину звук повторився, тільки тепер до нього додалося якесь незрозуміле чавкання.

Я встала. Огорнувши себе захисним коконом і сформувавши атакувальну руну, як вчив Кочерга, рушила до джерела шуму.

Судячи з того, що чим ближче я підкрадалася до кухні, тим гучнішим ставало чавкання, злодій був там.

Різко вискочивши з-за повороту, я закричала: