Сюрприз

Час плинув. Майже нічого не змінилося, окрім того, що Льє перестав на мене гарчати, а як тільки доїдав вечерю, одразу ж тягнув мене до спальні. Або ні. Бувало, ми до неї просто не доходили.

Чоловік був надзвичайним коханцем, навіть із своїм мізерним досвідом я це розуміла. І ще я розуміла, що закохуюсь у нього.

Можливо, це сталося раніше, просто я не помічала. Я хотіла тримати своє серце закритим, тому опиралась як могла.

Ми сиділи на канапі. Ельф розчісував моє волосся.

– Ти готова спробувати? – спитав він м'яко.

Я трохи напружилася.

– Так.

– Ні, моя дівчинко, так не піде. Розвернись до мене лицем, – я зробила, як маг попросив. – Довірся мені, – погладив мене по щоці. – Глибоко вдихни й видихни, я порахую до трьох, а потім спробую. Якщо буде боляче, одразу кажи, домовились?

– Добре.

Його очі більше мене не лякали, тож коли вони засвітилися, я була спокійна. Бальмон взяв мене за руку.

Спочатку нічого не відбувалося, а потім у мене здавило скроні та сперло подих.

Мені здавалося, що я пірнула у глибоку чорну річку і не можу ані говорити, ані кричати.

Розплющила очі й побачила, що лежу на березі озера, попереду височів білий, наче сніг, замок.

Тіло відчувалось якимось дивним, глянула на свої руки – вони виявились маленькими, як у дитини. Опустила очі нижче. Худі ноги, пласкі груди, на очі налізло біле волосся.

Що це, духи забирай, таке?!

Я закричала.

Мене знов наче огорнула вода з усіх боків.

Наступне, що я побачила – це Льє, котрий дивиться на мене із виразом нескінченного подиву на обличчі.

– Як, заради богині, ти це зробила? – тихо спитав він.

– Зробила що? – не зрозуміла я.

– Ти залізла в мою голову.

– Що?!

– Я б теж хотів зрозуміти, що це таке було, – проговорив спокійно.

– А ти щось бачив?

– Ні, – відповів напружено, – зате добре відчув, що бачила ти.

– Послухай, Льє, я… я не хотіла, я не навмисно! Ти ж не думаєш, що я… я зробила тобі боляче?

Маг зітхнув.

– Заспокойся, люба. Ні, я не думаю, що ти зробила це навмисно, і мені не було боляче. Просто ти на якийсь час наче стала моїми очима. І це дивно. Треба спробувати ще.

Я заперечно хитнула головою.

– Ні, ні!

– Флоро, не бійся!

– Ні, я не хочу! Мені було холодно, і боляче, і здавалося, що от-от задихнуся.

Він притягнув мене до себе й обійняв.

– Що ж, добре, тоді наступного разу.

Того ж дня прийшла відповідь від стража зі служби магічного нагляду: він писав, що Цепеса звільнено, а донос, який він зафіксував на папері, не підтвердився. Моя сусідка все заперечувала.

– Що ж, одною проблемою менше! – сказала я Льє.

– Не хочеш це відсвяткувати?

Я вигнула брови.

– Ми могли б кудись піти. Все одно завтра вихідний. До того ж, хоч я і намагаюсь тебе розважати, – чоловік обійняв мене і нахабно стис мої груди, – утім, тобі, певно, тут сумно самій. Наступного тижня мені нарешті відкриють доступ до бібліотечних кристалів спостереження, тож я буду зайнятий пошуком хоч якихось зачіпок.

– Думаєш, ти зможеш побачити, хто вкрав артефакти?

– Не знаю, можливо. Може, відбиток аури або ж магічний слід. Щось повинно бути. То що, підеш зі мною?

– Куди?

– Це сюрприз. Підеш? – його руки вже задирали спідницю і стискали мої сідниці.

– Піду.

– Не можу чекати більше, – прошепотів мені на вухо. Я відчувала його збудження.

Змусивши мене спертися руками на крісло і зірвавши мої трусики, Льє одним плавним рухом увійшов у мене й одразу ж почав рухатись.

Я сильніше вчепилася у спинку і застогнала.

Я не могла б сказати, що мені подобалось більше: коли він бував ніжним чи коли вбивався в мене ось так, наче дикий звір.

Дуже скоро нас обох накрило хвилею насолоди.

– Ти мене з розуму зводиш, Флоро, я тільки про тебе і думаю, – проговорив маг, притискаючи мене до себе.

– Я теж про тебе думаю.

– Сподіваюсь, що так і є, – він усміхнувся.

Коли я прокинулася наступного ранку, ельфа не було вдома.

Повернувся він тільки після обіду з великою синьою коробкою, перев'язаною білою стрічкою.

Я сиділа на канапі.

Підійшовши до мене, чоловік поставив коробку на підлогу.

– Це тобі! – схилився і коротко поцілував мене в губи.

– Що це? – спитала здивовано.

– Відкрий і дізнаєшся.

Я обережно розв'язала бант і відкрила кришку. Почувся тихий шурхіт. З коробки саме по собі повільно вилетіло плаття і зависло у повітрі. Насичено фіалкового кольору, з пишною спідницею, довгими рукавами й глибоким вирізом. Подібні фасони носили ельфійки.

Я простягнула руку, і воно опустилося мені на коліна.

– Але ж… – почала я.

– Це ще не все, дивись.

Я зазирнула і побачила такого ж кольору черевички з маленькими метеликами на носках. А ще цілу гору білизни та панчіх.

– Ти впевнений, що ти все це для мене купив?

– Аякже. Ти будеш носити – я дивитись, усе чесно, – маг хитро усміхнувся.

Я вагалася, все це було занадто дороге. Я похитала головою.

– Я не візьму, не можу!

– Чому?

– Тому що це занадто!

– Флоро, перестань, я хочу, щоб ти сьогодні розважилась. Якщо не подобається ця сукня, знайдемо іншу.

– Ти не зрозумів. Вона дуже гарна, проте все це не з мого життя.

Льє присів переді мною і взяв за руку.

– Надінь хоч раз, для мене, га? – зазирнув мені у вічі. – Там, куди ми підемо, інакше не можна, ти розумієш?

Я кивнула.

– От і хороша дівчинка. А ввечері покажеш мені нову білизну, як тобі ідея? – він виразно пограв бровами.

Я усміхнулася.

– Дякую, Льє.

– Подякуєш вночі.

– Ти колись думаєш про щось інше? – плеснула його по плечу.

– Так, час від часу. У тебе є дві години на збори, чекатиму тут.