Все летить шкереберть

Наступні два тижні не принесли нічого хорошого. Як не намагалася я знайти паперового чоловічка, нічого не виходило.

Я вже почала думати, що він мені примарився. А от, що мені не примарилось, так це купа дрібних неприємностей.

То стілець зламається, то драбина.

Книги зникали зі списку взятих додому, доводилося годинами все перевіряти й шукати.

Онорія тільки розводила руками. Мовляв, це все сестри.

Пані Вельземіна викликала мене до себе у п'ятницю.

Я постукала у двері та зайшла.

– О, це ви, проходьте. У мене до вас серйозна розмова. Останнім часом ви зовсім не справляєтесь зі своїми обов'язками. Ви розумієте, що можете отримати вкрай негативний відгук на свою практику? – глянула мені у вічі.

Оскільки сісти мені не запропонували, то я так і стояла коло дверей.

– Вибачте, пані Вельземіна, я намагаюся.

– Що ж, майте на увазі, що я даю вам тиждень на те, щоб виправити своє положення. Якщо не вдасться, можете повертатись додому. Тепер йдіть.

Я буквально вилетіла з кабінету.

Що ж робити? Як знайти цього капосника?

В голову не приходило жодної ідеї, до того ж він, певно, знає, що я можу його шукати.

Все падало з рук, а ще, я була майже впевнена, що Бальмон справжнісінький дракон.

Хутро поступово зникло, а натомість з'явилася синя блискуча луска. Ростом він сягав мені до коліна, морда зробилась трохи довшою, хвіст з кісточкою на кінці, кремезні лапи й маленькі вуха. Ну, чим не дракон?

Їв все підряд, і не мало.

Від цього всього голова йшла обертом.

Ще й бабуся зв'язалася зі мною, щоб сказати, що приходив той інспектор з магічного надзору і дуже вже цікавився де я. Вона звичайно була в захваті.

Йдучи додому, я час від часу підкидала ногою листя, зібране у маленькі купки.

Не біда, якщо мене випруть звідси! Якось проживу!

Мій погляд чіплявся за квіти, які прикрашали геть усе: домівки, паркани, вікна.

Завтра день карнавалу. Голда вже всі вуха мені протуркотіла про нього.

Може й справді піти? Якщо, все одно мене виженуть. Тільки, де тепер взяти сукню?

Однак, як раз із сукнею проблем не виникло.

Голда неабияк зраділа, що я погодилася піти.

– Ось тепер, ти поводишся як молода дівчина, а не стара бабця! Це ж треба, не хотіти побачити ельфійський карнавал! Можливо, це єдиний шанс у твоєму житті!

Я тільки стенула плечима.

О восьмій годині спустилася вниз, одягнена у просту літню сукню жовтого кольору. Вона не була новою, проте виглядала непогано.

Голда стояла до мене спиною. Та навіть так, мене вразив її наряд.

Криваво-червона сукня з пишними рукавами й короткою спідницею, що демонструвала стрункі гарні ноги. Волосся забране у високий хвіст. І відкриті сандалі із зав’язками до самих стегон.

Вона повернулася до мене і я побачила, що половину її лиця закриває маска.

– Так і думала, що ти надягнеш щось таке! – сказала вона махнувши у бік моєї сукні.

– А що тут такого? Не бачу проблеми.

– Зате, я бачу, бери та надівай, сукня і маска на дивані.

– Я зовсім не хочу….

– Хочу, не хочу. Перестань думати хоч на один вечір і насолоджуйся, ну ж бо, скоріше!

Сукня виявилася із легкої, майже прозорої синьої тканини. Маленькі рукави-ліхтарики, широкий пояс та пишна коротка спідниця, на спині були пришиті невеличкі сріблясті крила.

Маска прикрашена квітами.

Костюм квіткової феї?!

Я насупилася і повернулась до Хинки.

– Ні, це занадто відверто!

Вона розсміялася.

– О, то ти ще не бачила, що на себе чіпляють ельфійки! Там всі будуть одіти приблизно так само. Повір, у своїй довгій сукні й без маски – ти будеш привертати до себе набагато більше уваги, аніж в цьому наряді.

Я переодягалась. Колір сукні відтіняв очі, а маска робила мене загадковою. Утім, я все одно відчувала себе голою.

– Ходімо! І намагайся не загубитись, якщо це станеться, кристал не допоможе – занадто шумно.

Я кивнула і ми вийшли на вулицю.

Коли Голда сказала про відверті наряди, вона не применшувала. Вулиці були заповнені ельфійками у чомусь, на кшталт спідньої білизни, прикрашеної квітами.

– А чому… чому вони такі роздягнені? – прокричала у вухо Хинки.

– Це ж карнавал на честь богині Вети, ти бачила її зображення?

Я заперечно хитнула головою.

– Оно, глянь! – вона вказала пальцем кудись угору.

Я навіть зупинилась. Просто у небі висилось гігантське зображення прекрасної жінки. Довге волосся заплетене у коси, груди та стегна прикриті квітами, в одній руці сонце, а в іншій місяць.

– Це символічне зображення – вона мати двох начал, пітьми та світу.

Говорити ставало дедалі складніше. Звідусіль лилась весела музика, злітали феєрверки у вигляді магічних тварин. Дракони, фенікси, криги.

Ми зупинилися біля сцени на якій фантоми розігрували якусь веселу виставу. З того, що я побачила, старого ельфа вела ланцюгу молода й вродлива Хинка. Він клявся, що обов'язково розведеться з жінкою. Наступна ж сцена показувала, як його жінка, ельфійка, жбурляє в нього пульсарами й він скаче, як скажений.

– Хіба це не образливо? – спитала я.

– Для ельфів? Ні, в цьому є частка правди. Ходімо далі.

Ми вийшли на круглу площу, де стояла величезна арка прикрашена квітами.

Навколо неї танцювали маги, хинки, ельфи, навіть ероди.

– Що це за арка?

– Я ж казала, Арка Сповнення Бажань. Ельфи вірять, що якщо пройти крізь неї і загадати бажання, то богиня Вета його здійснить. Тільки, спершу треба станцювати.

Я фиркнула. Хто вірить в подібну маячню?

– І ви вважаєте, що це правда? – спитала насмішкувато.

– А чому б і ні? Моє бажання свого часу збулось. Спробуй і ти.

– Ні за що!

– Що ж, якщо ти пройдеш крізь арку нічого не загадавши, богиня сама вирішить, чого тобі не вистачає. От тільки, кажуть, що в неї дивне почуття гумору. Краще тоді взагалі не йди.