Все летить шкереберть

Наступні два тижні не принесли нічого хорошого. Як не намагалася я знайти паперового чоловічка, нічого не виходило.

Я вже почала думати, що він мені примарився. А от що мені не примарилось, так це купа дрібних неприємностей.

То стілець зламається, то драбина.

Книги зникали зі списку взятих додому, доводилося годинами все перевіряти й шукати.

Онорія тільки розводила руками, мовляв, це все сестри.

Пані Вельземіна викликала мене до себе у п’ятницю.

Я постукала у двері та зайшла.

– О, це ви, проходьте. У мене до вас серйозна розмова. Останнім часом ви зовсім не справляєтесь зі своїми обов’язками. Ви розумієте, що можете отримати вкрай негативний відгук на свою практику? – глянула мені в очі.

Оскільки сісти мені не запропонували, то я так і стояла коло дверей.

– Вибачте, пані Вельземіно, я намагаюся.

– Що ж, майте на увазі – я даю вам тиждень на те, щоб виправити своє положення. Якщо не вдасться, можете повертатися додому. Тепер йдіть.

Я буквально вилетіла з кабінету.

Що ж робити? Як знайти цього капосника?

У голову не приходило жодної ідеї, до того ж він, певно, знає, що я можу його шукати.

Усе падало з рук, а ще я була майже впевнена, що Бальмон справжнісінький дракон.

Хутро поступово зникло, а натомість з’явилася синя блискуча луска. Ростом він сягав мені до коліна, морда зробилась трохи довшою, хвіст із китицею на кінці, кремезні лапи й маленькі вуха. Ну, чим не дракон?

Їв усе підряд і не мало.

Від цього всього голова йшла обертом.

Ще й бабуся зв’язалася зі мною, щоб сказати, що приходив той інспектор із магічного нагляду й дуже вже цікавився, де я. Вона, звичайно, була в захваті.

Йдучи додому, я час від часу підкидала ногою листя, зібране у маленькі купки.

Не біда, якщо мене випруть звідси! Якось проживу!

Мій погляд чіплявся за квіти, які прикрашали геть усе: домівки, паркани, вікна.

Завтра день карнавалу. Голда вже всі вуха мені протуркотіла про нього.

Може й справді піти? Якщо все одно мене виженуть. Тільки де тепер взяти сукню?

Однак якраз із сукнею проблем не виникло.

Голда неабияк зраділа, що я погодилася піти.

– Ось тепер ти поводишся як молода дівчина, а не стара бабця! Це ж треба, не хотіти побачити ельфійський карнавал! Можливо, це єдиний шанс у твоєму житті!

Я лише стенула плечима.

О восьмій годині спустилася вниз, одягнена у просту літню сукню жовтого кольору. Вона не була новою, проте виглядала непогано.

Голда стояла до мене спиною. Та навіть так мене вразив її наряд.

Криваво-червона сукня з пишними рукавами й короткою спідницею, що демонструвала стрункі гарні ноги. Волосся забране у високий хвіст, і відкриті сандалі із зав’язками до самих стегон.

Жінка повернулася до мене, і я побачила, що половину її обличчя закриває маска.

– Так і думала, що ти одягнеш щось таке! – промовила вона, махнувши у бік моєї сукні.

– А що тут такого? Не бачу проблеми.

– Зате я бачу, бери та одягай. Сукня і маска на канапі.

– Я зовсім не хочу….

– Хочу, не хочу. Перестань думати хоч на один вечір і насолоджуйся, ну ж бо, скоріше!

Сукня виявилася із легкої, майже прозорої синьої тканини. Маленькі рукави-ліхтарики, широкий пояс та пишна коротка спідниця, на спині були пришиті невеличкі сріблясті крила.

Маска прикрашена квітами.

Костюм квіткової феї?!

Я насупилася і повернулася до Хинки.

– Ні, це занадто відверто!

Вона розсміялася.

– О, то ти ще не бачила, що на себе чіпляють ельфійки! Там всі будуть одягнені приблизно так само. Повір, у своїй довгій сукні й без маски – ти будеш привертати до себе набагато більше уваги, аніж у цьому наряді.

Я переодягалася. Колір сукні відтіняв очі, а маска робила мене загадковою. Утім, я все одно відчувала себе голою.

– Ходімо! І намагайся не загубитися, якщо це станеться, кристал не допоможе – занадто шумно.

Я кивнула, і ми вийшли на вулицю.

Коли Голда сказала про відверті наряди, вона не применшувала. Вулиці були заповнені ельфійками у чомусь на кшталт спідньої білизни, прикрашеної квітами.

– А чому… чому вони такі роздягнені? – прокричала я у вухо Хинки.

– Це ж карнавал на честь богині Вети. Ти бачила її зображення?

Я заперечно хитнула головою.

– Оно, глянь! – магиня вказала пальцем кудись угору.

Я навіть зупинилася. Просто у небі висилось гігантське зображення прекрасної жінки. Довге волосся заплетене у коси, груди та стегна прикриті квітами, в одній руці сонце, а в іншій – місяць.

– Це символічне зображення – вона мати двох начал, пітьми та світла.

Говорити ставало дедалі складніше. Звідусіль лилась весела музика, злітали феєрверки у вигляді магічних тварин: драконів, феніксів, кригів.

Ми зупинилися біля сцени, де фантоми розігрували якусь веселу виставу. З того, що я побачила, старого ельфа вела на ланцюгу молода й вродлива Хинка. Він заприсягався, що обов’язково розлучиться з жінкою. Наступна сцена показувала, як його жінка, ельфійка, жбурляє в нього пульсарами, і чоловік скаче, як скажений.

– Хіба це не образливо? – спитала я.

– Для ельфів? Ні, у цьому є частка правди. Ходімо далі.

Ми вийшли на круглу площу, де стояла величезна арка, оздоблена квітами.

– Що це за арка?

– Я ж казала: Арка Сповнення Бажань. Ельфи вірять, що якщо пройти крізь неї і загадати бажання, то богиня Вета його здійснить. Тільки спершу треба станцювати.

Я фиркнула. Хто вірить у подібну маячню?

– І ви вважаєте, що це правда? – спитала насмішкувато.

– А чому б і ні? Моє бажання свого часу збулося. Спробуй і ти.

– Нізащо!

– Що ж, якщо ти пройдеш крізь арку нічого не загадавши, богиня сама вирішить, чого тобі не вистачає. От тільки кажуть, що в неї дивне почуття гумору. Краще тоді взагалі не йди.