Розтавання

Той хто казав, що  кохає - зрадник.

Мона... Ні, хоч вона і була моєю подругою, то мені вже байдуже на це. В мене й так багато підозр, чому зараз маю важливіші проблеми. Я не можу ходити... Втратила пам'ять, що лише трохи пригадала за цей час. Намагаюся сісти на ліжку, та поворухнутися не можу. Я пробую ще раз але не можу, бо біль сильніший за це, на жаль.

В моїй голові крутяться купа думок, які заповнюють мою свідомість і їх я легко не позбудусь. Несамовитий біль знову мене паралізує, коли просто хочу сісти на ліжку.

Те що я підслухала від Джона, хоча б дало якусь відповідь про те що чекати далі і від забутої подруги і від нього. Хоч добре що я забула що між нами було, менше болітиме.

Він заходить:

- Флоренс... тут таке діло... - почав він ніяковіючи - я маю йти, але ввечері тобі напишу смс.

- Йди як треба - кажу я спокійно, він мені і став ніким, бо я втратила пам'ять, а якби я все знала що колись було, я б була зрадженою.

- Так посто? - каже Джон ніби не чекаючи таку відповідь.

- Ну, а що ти хотів? Я забула все що між нами було, навіть почуття які між нами були, тож... - але він мене перебиває:

- Ти хочеш щоб я повернув тобі спогади? - каже він мене не дослухавши.

- Ні, я мала на увазі...

- Мала на увазі те щоб ми й далі були разом навіть через те що ти втратила пам'ять - дивиться на мене з посмішкою, але очі його видали, що він не хоче бути разом.

- Ти дослухаєш чи ні? - кажу я вже трохи роздратовано.

- Ну гаразд-гаразд, то що ти хочеш сказати? 

- Ми маємо розійтися.

- З якого дива? - каже він дивлячись на мене переможним поглядом, але голос намагається зробити здивованим.

- В нас нічого не вийде, через те що те що було колись не повернеш, і ми не повернемось в минуле жити,бо час іде вперед і він обов'язково нас жене вперед хочемо ми того чи ні.

- Схоже ти маєш рацію, я сумуватиму за тими часами коли ми були разом - каже він виходячи з палати.

За дверима чую, що він до когось телефонує і говорить:

- Привіт ще раз, ми з нею порвали і це видалось досить просто... Ні про тебе не питала... Думаєш щось вона все-таки згадає про те що між нами було... Та не починай, я ж сказав... Тобто я занадто нервовий? Так, Моно, не починай... Це я починаю?... Тоді до зв'язку.