Мені знову сниться один і той самий сон. Ніби щось хоче повернутись, але показується як неякісне кіно. Кілька хвилин де половина всього затерто. Кадри пробігають перед очима ніби трейлер життя.
І ось : вулиця, перекинута машина, хтось лежить на ній і під нею, ріки крові, крики, руїни, біль, звуки міліціонерських і пожежних машин, гудки швидкої допомоги, плач, хрускіт під ногами скла, істерика, матюки, розбита вщент машина, ляскання по обличчю, гавкіт собак і одна єдина фраза:
- Вона жива! Вона жива!
І трейлер закінчується в нерозумінні що це було. Лише здогадки :почалась війна, ДТП, розстріл, бомбардування, щось прилетіло чи бомба, чи шахед. Відомо тільки те що воно сталось зі мною, і я ніяк не можу пригадати, що це таке.
Та мої роздуми перервав запах свіжоспечених мафінів і гарячого шоколаду. Поруч лежала записка зі словами:
,, Швидкого одужання для найкращої подруги — Мона''
Йой, чому я не можу пригадати це ім'я. Воно крутиться, перевертається у моїй голові, але ніяк не хоче там бути.
Що ж треба поїсти може пригадаю цю дівчину, може ні хто зна.
І беру я той мафін до рота. Який же він смачний і відразу щось заболіло у потилиці. Біль ставав нестерпнішим, поки я не заснула.