Мій нестерпний біль
Без надій
Я лежу на лікарняному ліжку, втупившись у стелю з думками чому життя до мене таке безжальне і несправедливе. Здавалося що я непотрібна цьому світу. Лежу собі тяжко хвора, повністю паралізована, ніби все так і каже тобі:
- Ти тут зайва.
І ти пригнічуєшся сама в собі що нічого не подієш із життям.
Привіт, я Флоренс. Мені сімнадцять і лікарі кажуть що все марно, бо в мене тяжка форма хвороби про яку ніхто не каже. Ця невідомість часто бісить, але менше знаєш, краще спиш. Та деколи здається що навпаки, більше знаєш, міцніше спиш. Я маю на цьому ліжку лежати й здогадуватись, що це за хвороба.
Раптом чую під своєю палатою як мама з кимось розмовляє та схоже що з лікарем:
- В неї надія лише на операцію інакше вона ніколи не встане
- Ви ж знаєте що вона не витримає її. Самі ж казали що її організм послаблений і ліпше Флоренс їздити на інвалідному візочку.
Я здивована. Як це вони мені раніше не сказали що, буду кататись на візку. Це здається цікаво і сумно водночас. Отримаю новий досвід, але ніколи не зможу ходити.
- Я так скажу що після такого мало хто лишається живим. Тому даємо припущення що її дух доволі сильний і це є малий шанс що операція пройде успішно.
Чорт. Знову цей головний біль ще й вирубаюсь. Як мені це набридло, але цьому опиратись не можу.
#81 в Не художня література
#622 в Різне
Відредаговано: 08.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
