Розділ 6

Я дивуюся. То він все-таки вміє зникати?

Люціан більше мене не турбує, хоча я все ще відчуваю його присутність на енергетичному рівні. Розумію, що він десь поруч. Інакше і бути не може: закляття в дзеркалі тримає його десь біля мене.

Мабуть, не варто було мені так завзято орудувати мітлою, злити його. Розгніваний демон із невідомою силою може бути небезпечним. А мені зараз небезпек і так вистачає.

— Люціане? Люціане, ти тут? — запитую в повітря, але майже впевнена, що чоловік мене чує. — Пробач мене. Я зірвалася. День був нелегкий...

У відповідь — тиша. Ні натяку на чуже присутність.

Ну й нехай! Як образився, так і разобразиться. Я ж досі потрібна йому. Без мене йому не звільнитися.

Тиша в домі тисне, тому я вирішую прогулятися селом.

Зеленоріччя дрімає серед туманних пагорбів, потопаючи у вогкості лісів. Криті соломою низькі будинки тісно туляться один до одного, ніби намагаються захиститися від вітрів і допитливих очей. Дим із кам'яних труб повільно піднімається до сірого неба, розносячи запах згорілих полін і важкої вологої землі. Вузькі, вкриті багнюкою стежки переплітаються між будинками, ледь помітними у густій імлі.

Я чую пожвавлений шум із боку площі і пряму туди.

Очікую побачити звичну картину: снуючих туди-сюди людей, лавки торговців і ремісників, колодязь, перекошену капличку, шум розмов і пліток, але тут щось інше.

Люди збуджено збилися у купки й спостерігають за дивним видовищем: місіс Хадсон женеться за Фіннеганом і щось кричить.

Бідолаха видирається на ешафот, намагаючись утекти від неї.

Місіс Хадсон, як для старої жінки, виявляє неймовірну спритність, наздоганяючи його.

— Ти, любчику м, не розумієш! Я люблю тебе! — кричить Хадсон таким енергійним і молодечим голосом, що, здається, ніби вона помолодшала на десятки років.

— Залиште мене в спокої, прошу! — у відповідь волає наляканий Фіннеган.

У натовпі стоїть розгублений Джон Брюк і спостерігає за цим.

Він знаходить мене поглядом і буквально спопеляє очима.

Я розумію, про що він думає: це я у всьому винна.

І, здається, зараз він правий... 

Я ковтаю ком у горлі і дивлюся на те, що відбувається.

— Я ж м вдова! Ми можемо одружитися!

— Та ви ж старша за мою бабусю! — панічно кричить у відповідь Фіннеган.

Він розбігається, стрибає з ешафота, падає просто в гній і солому.

Деякі найнабожніші жителі хрестяться, споглядаючи це видовище, а я розумію, що місіс Хадсон точно більше не купить у мене нічого. До кінця її життя... 

Староста ж, напевно, тепер ще на крок ближче до рішення вигнати чи спалити мене.

Але як же так вийшло?

Я ж підписала флакончики, показала їх!

Як можна було переплутати?!

Відчуваю, що до моєї ноги треться щось м’яке.

Опускаю погляд — і бачу кота Люціана.

Він ухиляється.

— Ну, як тобі шоу, злюко? — запитує демон.

Я готова його втопити!!!