Розділ 5

Я готую зілля від безсоння, спеціально підписую його, щоб бабця не переплутала. Незабаром повертається демон. Він несе в зубах закривавлений клапоть тканини, схоже, з сорочки Фіннегана. Демон гидливо випльовує тканину біля моїх ніг, а потім відходить, кашляючи так, ніби його ось-ось знудить.

— Ну і запах у твого майбутнього чоловіка! — скаржиться Люціан.

— Він не мій майбутній чоловік, — відрізаю я, але задоволено беру тканину з підлоги. Це те, що мені потрібно. Обережно розмочую волокна у воді, криваву юшку виливаю в зілля. Ну і гидота. Перемішую й переливаю. Підписую флакончик: «Від мігрені».

Ось воно — моє спасіння! Тепер, випивши вміст, Регіна без пам’яті закохається у Фіннегана і тут же зізнається йому в коханні. І яким би дурнем не був син старости, такого щастя він не проґавить. Уже незабаром ми всі погуляємо на весіллі Регіни і Фіннегана, а мене залишать у спокої.

Звісно, незабаром ефект зілля мине, і Регіна зрозуміє, що припустилася помилки. Але це вже буде тільки її проблема. Нічого було дражнити мене все дитинство!

Передаю бабці Хадсон обидва флакончики.

— Ось це від мігрені, для вашої онуки, а це для вас, від безсоння. Головне, не переплутайте, інакше ефект буде жахливий.

Інструктую, показую. Хадсон уважно спостерігає своїми проникливими старечими очима. На підвіконня поряд із нами застрибує Люціан і продовжує неквапливо вилизуватися. Огидний допитливий демон.

— Дякую тобі м, люба. Що б ми всі м без тебе робили? Пам’ятаю, ще до твого народження м усі ці зілля варила для мене твоя мати. А до неї м — твоя бабуся, вона була майже м моєю ровесницею.

О ні.

Я готуюся до того, що місіс Хадсон зараз заглибиться у спогади про минуле, а такі її оповідання можуть тривати годинами. Я нервово всміхаюся, сподіваючись, що бабця все-таки опанує себе і піде додому. Будь ласка! Невже мій день був недостатньо виснажливим? Звісно, іноді я люблю послухати її історії, але зараз мені хочеться залишитися наодинці зі своїми думками. Треба спланувати, як розібратися з усіма проблемами.

Але місіс Хадсон не зупиняється:

— Одного разу ми з твоєю м бабцею запали на одного й того ж юнака м. Це був Пайк Брюк. Він м, до речі, дідусь Фіннегана.

Я дивуюся, але тут же замислююся: напевно, цей Пайк був доволі симпатичним, якщо одразу дві дівчини звернули на нього увагу. Тим більше, що моя бабуся була дуже вродливою в молодості (я бачила портрет), та й гострий розум до останніх днів не втратила.

А що Фіннеган? Прикус кривий, тіло кістляве, волосся стирчить, як солома у опудала. Хотіла б я похвалити його душу, але так і не знайшла за що зачепитися. Фіннеган любив кидати каміння в качок, напиватися і співати глузливі сороміцькі пісні.

— Пайк м був гарним, — продовжує місіс Хадсон. — У нього були такі білі м зуби, як зірки на небі. А яке м’яке пшеничне волосся...

Я уявляю в голові цього красеня, аж раптом втручається Люціан.

Він підстрибує до зв’язок трав, хапається за них лапами, мотузочки рвуться, і трави падають на стіл і підлогу.

Ми з місіс Хадсон кашляємо і відмахуємося від хмари сухоцвітів, пилу та соломи.

— Ох, пробачте мого кота! Він жахливий бешкетник!

Я спопеляю демона злим поглядом.

— Та нічого м, мені все одно вже час іти. Гарного м вечора, дитинко.

— І вам гарного. Тільки швидше випийте зілля! — кричу навздогін. — Якщо зіпсується, ефект буде зовсім не той!

Місіс Хадсон йде, а я від злості хапаю мітлу і б’ю Люціана.

Він спритно відскакує, уникаючи удару, і тут же повертає свою напівлюдську подобу.

— Ти зовсім з глузду з’їхала, відьмо? Бити мене насмілилася? — він явно злий.

— А ти що твориш?! Весь мій дім догори дриґом перевертаєш, людям говорити заважаєш! — я не менш зла.

— Ну ти... Ще пошкодуєш, що зробила це, — шипить демон і зникає.