Розділ 3

Сміх судомами виривається з грудей, аж зводить живіт. Відкриваю мокрі очі й бачу над собою Люціана. Прекрасно розумію, що це він винен у цьому видовищі. Навіть не знаю, вдячна я чи злюся за цю витівку. Припиняю сміятися, беру себе в руки. Глибоко вдихаю і видихаю, придушуючи уявлення про безглуздий вигляд Джона. Потрібно знову стати серйозною.

— Не втручайся більше в мої розмови, — суворо наказую демонові.

— Та невже? По-моєму, тобі сподобалося.

Він знаходить у шухляді малинову наливку і нахабно наливає в чашу. Залпом випиває. Ані трохи не кривиться й наливає ще.

Я роблю суворий вираз обличчя.

— Я не хочу, щоб ти ліз у мої особисті справи...

— А я не хочу, щоб ти запихала мене в підвал, як непотрібного пса. Або як чергову консервацію. Вони, до речі, нічого так на смак.

— Ти їв мої закрутки?! — злюся.

Люціан посміхається, дивлячись на моє обурення.

— А що? Вони недоторканні?

— Для тебе все в цьому домі недоторканне!

Підходжу, злобно забираю у нього чашу з настоянкою. Заливаюся сама. Трохи кашляю від міцності. Ну і день! Спочатку демон із дзеркала, потім нав’язаний шлюб із сином старости... Що далі? На Зеленоріччя впаде метеорит?

— Скоріше, у старости станеться метеоризм, — каже Люціан.

— Ти що, ще й мої думки читаєш, нечисть?! — я в люті.

— Лише ці. І ті, де ти називала мене до біса сексуальним.

Я похмуро складаю руки на грудях.

— Такого не було.

— Ну так, звісно, — ухиляється Люціан. — То що ти збираєшся робити, відьмочко? Виходити заміж за того недоумка?

Я відводжу погляд убік. Поки не знаю, як вирішити цю проблему. Важко.

— Чому не відмовишся і не заберешся звідси? Подумаєш, вигнання... Знайдеш собі інше Болотоочереття.

— Ти не розумієш, — фиркаю. — Це дім нашої родини. Тут вся пам’ять про мою бабусю, про матір... Це моя спадщина. Я не можу просто все кинути! Воно належить нам, а не цьому напищеному гусакові Брюку!

Люціан задумується, сідаючи за стіл, і від нудьги сортує мої трави. Ого, а від нього і користь може бути? Відкидаю цю думку, коли бачу, що Люціан звідкілясь дістає люльку й набиває її травами, щоб покурити. Оце нахаба!

— Зроби щось із його синком. Нехай раптово захворіє на чуму чи сухоти... — пропонує демон.

Я відмахуюся від ідеї, хай вона і приваблива.

— Не можу. Джон знає, на що я здатна. У мене очевидний мотив. Якщо з молодшим Брюком щось станеться, Джон точно мене вижене. Або навіть спалить...

Мої думки метаються туди-сюди, як рій схвильованих бджіл, позбавлених вулика. Я вже нічого не знаю і не розумію. Все впало на голову, як кучугури з неба в липні. Я буквально тону під сніговими завалами.

— І ще ти! — злюся на Люціана. — Раз ти демон, то хоч допоможи мені. Вплинь на старосту. Нехай змінить своє рішення і віддасть свого синка за когось іншого!

Люціан голосно й весело сміється. Його сміх привабливий і заразливий, як і все в ньому. Якби я не була такою роздратованою, то мимоволі засміялася б разом із ним.

— Спершу придумай, як мене звільнити. А там подивимося, — категорично заявляє демон.

— Я не зможу тебе звільнити, якщо доведеться виходити заміж за цього дрібного йолопа! — обурююся.

— Ти щось придумаєш, відьмочко. Я в тебе вірю, — підморгує Люціан.

О Сатано, як же він мене бісить! Очевидно, що допомагати не збирається. Абсолютно безкорисний! Ну і гаразд, без нього впораюся. З тих пір, як померла мама, я завжди покладалася тільки на свої сили. Тож не вперше.