9. Захист Поліни

МАША

Я вже відкрила рот, щоб видати цьому нахабі порцію нищівного сарказму, як раптом у розмову вклинився мій маленький «охоронець». Поліна, вийшовши з машини, зробила крок уперед, закриваючи мене собою. Вона склала руки на грудях і випалила просто в обличчя цьому велетню:

— Я дуже перепрошую, дядечку. З вашого боку дуже негарно так поводитися як для чоловіка. Тож не чіпайте мою Машу! Вона в мене найвродливіша. Я не дозволю вам її ображати. Бо інакше ніякий ви не джентльмен, а самозакоханий нарцис.

Олег від такої дитячої атаки аж поперхнувся кавою. Він кліпає кілька разів, переводячи погляд із войовничої восьмирічної дівчинки на мене.

— Нічого собі в тебе група підтримки, Машо, — усміхається він, але в його голосі вже немає зверхності, скоріше щире здивування та стримане захоплення.

— Яка є, — відрізаю я, беручи Поліну за руку. — Ходімо, Полю, у нас немає часу на порожні розмови з такими не джентльменами.

Обернувшись, ми обидві топаємо до машини, вибиваючи підборами чіткий ритм по асфальту. Я шкірою відчуваю, як важкий, палаючий погляд сусіда проводжає нас до самого автомобіля.

Саджаю малу в машину і, сама сівши за кермо, заводжу двигун, від’їжджаючи від нашого двору.

Поліна вмостилася на задньому сидінні, пристебнулася і, поклавши підборіддя на долоньки, які мовчки спиралися на коліна, замріяно перевела погляд у вікно.

— Хм... — видає вона за хвилину.

— Що «хм»? — запитую я, перемикаючи передачу.

— Та цей наш сусід... — розважливо починає мала. — Він, звісно, нестерпний і дикий. Але... він такий привабливий, Маш! Як дядько з кіно. Такий високий, наче справді герой із картинки... Тільки от чому він такий злий та недобрий? Цікаво, хто він взагалі такий?

Я коротко хмикаю, крутячи кермо на виїзді з кварталу.

А й справді... Хто він?

За ці пів року я знала про нього лише те, що він купив ділянку, будує паркан, гасає о третій ночі на мотоциклі й має прізвище Канцер. Бо саме це ім’я фігурувало в квитанціях та документах, які я колись випадково побачила у його поштовій скриньці. Олег Канцер. Чоловік із дорогим позашляховиком, купою грошей, нахабною усмішкою та абсолютно невідомим минулим. Чим він займається? Чому оселився в нашому напівзакинутому кварталі, де людей майже немає? Що він тут узагалі забув?

— Мені байдуже, хто він, Полю, — удавано відмахуюся я, хоча в душі вже заворушилася легка, але зухвала цікавість. — Головне, щоб він більше не шумів під вікнами.

— Ага, розказуй, — фиркає племінниця, усміхаючись своїм думкам. — Ти так на нього дивилася, ніби хотіла спалити. Чи, може, він таки сподобався тобі? Він же нічогенький?!

— Поліно! — удаючи суворість, гримаю я, але все ж, не втримавшись, розсміялася. — Усе, закрили тему. Цей нахаба не вартий нашої уваги. Тож концентруємося на позитиві. Попереду в нас салон краси, шопінг і найсмачніші тістечка в місті!

Виїхавши на міську трасу, лишаю позаду закинутий квартал, сусіда з його здивованим поглядом і старе життя, до якого я більше повертатися не збиралася. А от Поліна легко змінила тему й уже будує плани щодо сьогоднішнього дня.