8

Аделіна

Незважаючи на вже випиту ранкову каву, я все одно заїжджаю по дорозі до кав'ярні й купляю собі та Вадиму бадьорого напою в чистому вигляді та капучино для Вікторії. Ви мене хоч вбийте, але кава в паперовому стаканчику, має свій неповторний смак. Це зовсім не означає, що вона смачніша за ту, що видає наша кавоварка, справа в самій атмосфері, в теплому папері, що гріє руки та ароматі, що шириться автівкою. Можливо, я перебільшую, але це стало моїм ритуалом відтоді, як я орендувала приміщення під студію недалеко від центру і тепер кожен мій ранок починається з дороги. 

Та магія ранку зводиться нанівець, коли твій друг Вадим. Він таки не впорався зі своїм завданням контролера, поки я носилася містом з пристаркуватими італійцями.

Його єдиним завданням було, бути на зв’язку з малярами, якщо я не зможу відповісти на дзвінок. Мені ніхто не дзвонив, тому я була впевнена, що моя допомога не потрібна, а коли в неділю він прислав мені повідомлення “Все пучком, не хвилюйся” я взагалі розслабилась. А дарма, бо саме зараз, я стою і дивлюсь на підлогу заляпану білою фарбою. Білою! Дивує не стільки факт брудної підлоги, як її колір. Звідки вона взялася? Я купляла перламутрову фарбу і дивлюсь зараз на перламутрові стіни, тоді звідки взялась біла і чому нею заляпана підлога, а не плівка, яку я також придбала, щоб цьому запобігти.

В такі миті, я погоджуюсь з тими, хто вважає понеділок важким днем, бо саме таким він став для мене від сьогодні.

Перше, що я роблю, це пишу запит в пошукову стрічку на своєму телефоні “Відмити підлогу від фарби ціна” і волосся стає дибки. З такими незапланованими витратами доведеться ходити пішки, а каву пити лише вдома, щоб зекономити. Раніше я б і уваги не звернула на такий дріб'язок, але зараз, коли кожна купюра на вагу золота, факт зайвих витрат мене засмучує.

– Бруднувато, проте гарно, – чую знайомий задоволений голос, а поруч з'являється знайома фігура. – Ну нічого, клінери й не таке відмивають.

– Ти це серйозно? – обертаюсь, і задоволена посмішка, що лише мить тому майоріла на його обличчі, зникає. То, мабуть, мій “щасливий” вираз обличчя його так налякав.

– Звісно. А в чому справа? – дивується. – До речі ти ще мені не подякувала.

– За що? – тепер вже щиро дивуюсь я.

Він дійсно не бачить нічого страшного чи просто придурюється, щоб не отримати на горіхи через робітників за якими не догледів

– Як за що? Подивись на стелю, – тицяє пальцем вгору. – Тут теж пофарбували. Майстер сказав, що стеля буде віддавати сірим в порівнянні зі свіжо пофарбованими стінами, тому я сказав пофарбувати і її. Навіть фарбу докупив. За власний рахунок, між іншим.

– То от звідки біла фарба, – тепер брудні плями по центру зали не виглядають, наче таємні знаки залишені прибульцями. – А щоб вони застелили підлогу плівкою, аби фарба не ляпала, ти не міг їм сказати?

– Ааа, так Василь мені казав про це, але ту що ти купила, вони розстелили біля стін, а на центр їм просто не вистачило. Я сказав фарбувати так, бо не було мені коли їхати за нею, – махає рукою наче це дрібниця не варта його уваги. – Клінінгова фірма все вимиє. Не парся. 

– Не парся? Якщо минулого разу ти недочув, то я тобі вкотре повторюю, що у мене немає зайвих коштів.

Я вже налаштувалась зробити наганяй робітникам за погано виконану роботу, але що робити, коли твій друг з іншої планети й на нього ніякі наганяї не діють.

– Та тут роботи на годину, а оплата стопудово дріб'язкова.

– Тоді ти й оплатиш, – роблю йому виклик, складаючи руки на грудях.

– А чому одразу я? – мені здається, що він навіть нижню губу ображено надув. – Я ж для тебе старався.

– Я так і знала, – примружую зло очі й тицяю пальцем в груди, хоча вже готова була, хоч і жартома, але стукнути його по голові.

Від розправи, Вадима рятує той самий Василь, що наробив мені цього головного болю.

Разом з чоловіком ми проходимо тими приміщення, де він зі своєю бригадою фарбував стіни і як виявилось стелю. Не знайшовши недоробок, приймаю роботу й розраховуюсь з чоловіком. Він звісно перепросив за брудну підлогу, виправдовуючись, що попереджав Вадима про наслідки й розказуючи, як вони намагались бути обережними, але він і сам бачить, що цього було замало. Я сама винна, що залишила Вадима за головного в цій ситуації, тому і до чоловіка претензій не маю. Сама винна, самій і виправляти.

– Ти куди? – розгублено запитує друг, коли я виходжу на вулицю слідом за маляром.

– Купляти нову швабру, ганчірки та гумові рукавички, – обертаюсь, коли кажу йому це, щоб він побачив, що я налаштована серйозно.

– У мене ніжні руки, – підіймає долоні, демонструючи довгі пальці на гладеньких руках, які ніколи не знали фізичної праці.

– А я тобі дві пари рукавичок куплю, – позаду лунає лише незадоволене зітхання, а я тримаю курс до найближчого супермаркету. 

Денис 

Як виявилось, лише однією кавою ситий не будеш, а пив я сьогодні лише її. Тому зараз із задоволенням смакую соковитий стейк і в цьому ресторані він, мабуть, найсмачніший. Ковток Каберне прийшовся б дуже вчасно до м'яса, але заради секундного задоволення, порушувати власне правило не пити за кермом, я не збираюсь. 

Сьогоднішній день розпочався зі дзвінка в офіс “Сонати”, щоб продовжити обговорення і нарешті дійти до спільної думки стосовно хвилюючих мене умов. Сім годин плідної праці, пункт за пунктом, умова за умовою і всі основні нотатки передані в юридичний відділ для опрацювання і складення остаточної версії контракту.
Якщо, найближчими днями, ми його підпишемо, то вже наступного тижня зможемо зробити перше замовлення, а за місяць – отримати товар. Не хочу випереджати події, але якщо компанія Кости стане нашим ключовим постачальником, то це буде плідна співпраця, яка підніме мою компанію на голову вище, так само як і прибутки. Принаймні, я на це дуже розраховую.