Розділ 8

Аделіна

Незважаючи на вже випиту ранкову каву, я все одно заїжджаю по дорозі до кав'ярні й купляю собі та Вадиму бадьорого напою в чистому вигляді та капучино для Вікторії. Ви мене хоч вбийте, але кава в паперовому стаканчику, має свій неповторний смак. Це зовсім не означає, що вона смачніша за ту, що видає наша кавоварка, справа в самій атмосфері, в теплому папері, що гріє руки та ароматі, що шириться автівкою. Можливо, я перебільшую, але це стало моїм ритуалом відтоді, як я орендувала приміщення під студію недалеко від центру і тепер кожний мій ранок починається з дороги. 

Та магія ранку зводиться нанівець, коли твій друг Вадим. Він таки не впорався зі своїм завданням контролера, поки я носилася по місту з пристаркуватими італійцями. Його єдиним завданням було, бути на зв’язку з малярами, якщо я не зможу відповісти на дзвінок. Мені ніхто не дзвонив, тому я була впевнена, що моя допомога не потрібна, а коли в неділю він прислав мені повідомлення “Все пучком, не хвилюйся” я взагалі розслабилась. А дарма, бо саме зараз, я стою і дивлюсь на підлогу заляпану білою фарбою. Білою! Дивує не стільки факт брудної підлоги, як її колір. Звідки вона взялася? Я купляла перламутрову фарбу і дивлюсь зараз на перламутрові стіни, тоді звідки взялась біла і чому нею заляпана підлога, а не плівка, яку я також придбала, щоб цьому запобігти.

В такі миті, я погоджуюсь з тими, хто вважає понеділок важким днем, бо саме таким він став для мене сьогодні.

Перше, що я роблю, це пишу запит в пошукову стрічку на своєму телефоні “Відмити підлогу від фарби ціна” і волосся стає дибки. З такими незапланованими витратами доведеться ходити пішки, а каву пити лише вдома, щоб зекономити. Раніше я б і уваги не звернула на такий дріб'язок, але зараз, коли кожна копійка на рахунку, факт зайвих витрат мене засмучує.

– Бруднувато, проте гарно, – чую знайомий задоволений голос, а поруч з'являється знайома фігура. – Ну нічого. Клінери й не таке відмивають.

– Ти це серйозно? – обертаюсь, і задоволена посмішка, що лише мить тому майоріла на його обличчі, зникає. То, мабуть, мій «щасливий» вираз обличчя його так налякав.

– Звісно. А в чому справа? – щиро дивується. Він дійсно не бачить нічого страшного чи просто придурюється, щоб не отримати на горіхи через робітників за якими не догледів? – До речі ти ще мені не подякувала.

– За що? – тепер вже щиро дивуюсь я.

– Як за що? Подивись на стелю, – тицяє пальцем вгору. – Тут теж пофарбували. Майстер сказав, що стеля буде віддавати сірим в порівнянні зі свіжо пофарбованими стінами, тому я сказав пофарбувати і її. Навіть фарбу докупив. За власний рахунок.

– То от звідки біла фарба, – тепер брудні плями по центру зали не виглядають, наче таємні знаки залишені прибульцями. – А щоб вони застелили підлогу плівкою, аби фарба не ляпала, ти не міг їм сказати?

– Ааа, так Василь мені казав про це, але ту що ти купила, вони розстелили біля стін, а на центр їм просто не вистачило. Я сказав фарбувати так, бо не було мені коли їхати за нею, – махає рукою наче це дрібниця не варта його уваги. – Клінінгова фірма все вимиє. Не парся. 

– Не парся? – я вже налаштувалась зробити наганяй робітникам за погано виконану роботу, але що робити, коли твій друг з іншої планети і на нього ніякі наганяї не діють. –  Якщо минулого разу ти недочув, то я тобі вкотре нагадую, у мене немає зайвих коштів. 

– Та тут роботи на годину, а оплата стопудово дріб'язкова.

– Тоді ти й оплатиш, – роблю йому виклик, складаючи руки на грудях.

– А чому одразу я? – мені здається, що він навіть нижню губу ображено надув. – Я ж для тебе старався.

– Я так і знала, – примружую зло очі й тицяю пальцем в груди, хоча вже готова була, хоч і жартома, але стукнути його по голові. Від росправи, Вадима рятує той самий Василь, що наробив мені цього головного болю.

Разом з чоловіком ми проходимо по тим приміщення, де він зі своєю бригадою фарбував стіни і як виявилось стелю. Не знайшовши недоробок, приймаю роботу і розраховуюсь з чоловіком. Він звісно перепросив за брудну підлогу, виправдовуючись, що попереджав Вадима про наслідки й розказуючи, як вони намагались бути обережними, але він і сам бачить, що цього було замало. Я сама винна, що залишила Вадима за головного в цій ситуації, тому і до чоловіка претензій не маю. Сама винна, самій і виправляти.

– Ти куди? – розгублено запитує Вадим, коли я виходжу на вулицю слідом за маляром.

– Купляти нову швабру, ганчірки та гумові рукавички, – обертаюсь, коли кажу йому це, щоб він побачив, що я налаштована серйозно.

– У мене ніжні руки, – підіймає долоні, демонструючи довгі пальці на гладеньких руках, які ніколи не знали фізичної праці.

– А я тобі дві пари рукавичок куплю, – позаду лунає лише незадоволене зітхання, а я тримаю курс до найближчого супермаркету. 

Денис 

Як виявилось, лише однією кавою ситий не будеш, а пив я сьогодні лише її. Тому зараз із задоволенням смакую соковитий стейк і в цьому ресторані він, мабуть, найсмачніший. Ковток Каберне прийшовся б дуже вчасно до соковитого м'яса, але заради секундного задоволення, порушувати власне правило не пити за кермом, я не збираюсь. 

Сьогоднішній день розпочався дуже стрімко, зі дзвінка в офіс “Сонати”, щоб продовжити обговорення і нарешті дійти до спільної думки стосовно хвилюючих мене умов. Сім годин плідної праці, пункт за пунктом, умова за умовою і всі основні нотатки передані в юридичний відділ для опрацювання і складення остаточної версії контракту. Якщо, найближчими днями, ми його підпишемо, то вже наступного тижня зможемо зробити перше замовлення і вже за місяць отримати товар. Не хочу бігти поперед паровозу, але якщо компанія Кости стане нашим ключовим постачальником, то це буде плідна співпраця, яка підніме мою компанію на голову вище, як і прибутки. Принаймні, я на це дуже розраховую.

На останок замовляю каву, а Діана все ще не з'явилась, хоча це була її ініціатива зустрітись в ресторані після того, як ми не бачились всі вихідні. Я навіть встиг трохи забути про неї, поки вона не зателефонувала сьогодні й не запропонувала зустрітись, щоб обговорити, щось дуже важливе, на її думку.