Глава 8-продовження

Данар підвівся. Повільно, важко, наче хижак, який більше не збирається терпіти гавкіт під ногами. Його висока постать миттєво перекрила світло з вікна, аура стала задушливою, важкою. Він підійшов до краю столу, нахилився вперед, і його крижані очі опинилися в кількох сантиметрах від моїх.

– Тобі здалося, – процідив він крізь зуби, і від цього тону мені захотілося стиснутися. – Вчора я просто розважався. Мені було нудно, Аріяно. Твій дешевий флірт, твій масаж, твоя сукня – вистава на один вечір. Я погрався і забув. А сьогодні – робочий день.

Він випрямився, дивлячись на мене зверху вниз із такою нищівною зневагою, що в мене заніміли пальці.

– Твій статус у цьому домі – нуль. Твій час належить мені. Твій сон належить мені. Ти будеш переписувати цей код стільки разів, скільки я скажу. Навіть якщо я видалятиму його щоранку.

У цей момент у моїй голові наче щось луснуло. Гаряча хвиля люті миттєво випарувалася, залишивши після себе липкий, арктичний жах.

Він може видаляти його щоранку.

Боже. Я відчула, як під ногами розверзається прірва. Це пастка. Абсолютна, прорахована, залізна пастка, з якої немає виходу. Він обіграв мене ще до того, як я сіла за цей стіл. Йому не потрібен додаток. Йому не потрібна моя робота. Він може тримати мене тут місяць, змушувати працювати до кривавих зайчиків в очах, а на тридцятий день просто натиснути одну кнопку, стерти все під нуль і сказати, що я не виконала умову контракту. І ніхто не допоможе. Сама, розумна така, підписувала.

Він не просто контролював мене. Він міг обнулити моє життя. Одним кліком.

Я дивилася на його довгі, сильні пальці, що лежали на стільниці. Потім на його кам'яне, непроникне обличчя. В кабінеті повисла така тиша, що було чути, як свистить повітря в моїх легенях.

Перед очима раптом спливла картина, яка ніяк не пов'язувалася з цим кабінетом, але зараз встала наче влита. Авіакатастрофа. Понівечений метал. Смерть моїх батьків, яку всі назвали «трагічною випадковістю».

Я блідла, відчуваючи, як кров відливає від обличчя. Ланцюжок замкнувся з таким страшним клацанням, що мені захотілося закричати.

– Ти... ти психопат, – мій голос впав до шепоту, але в ньому дзвеніла така ненависть, якої я сама від себе не очікувала. – Боже, ти не людина. Тобі просто подобається сам процес нищення. Тобі плювати на чужі сили, на чужу працю, на живих людей... Ти дивишся на світ, як на симулятор, де можна просто стирати фігури з екрану.

Данар не ворухнувся. Жоден мускул не здригнувся на його обличчі, але зіниці дико, небезпечно розширилися.

Я зробила крок назад, притискаючи руки до грудей, наче намагалася захиститися від його задушливої енергетики.

– Літак моїх батьків... – прошепотіла я, і мої губи затремтіли. – Це був такий самий «клік», так? Вони будували мережу Куловських роками. Вкладали в неї життя. А ти просто... прийшов і стер їх. Натиснув кнопку, поламав систему, щоб переписати все під себе. Боже, це ти... Це ти їх убив. Ти просто видалив їх, як мій код!

На секунду мені здалося, що він зараз кинеться і задушить мене прямо тут. Його щелепа зсунулася так, що шкіра на вилицях натягнулася до білизни. В його очах спалахнуло щось настільки чорне й моторошне, від чого мій інстинкт самозбереження загорлав дурним голосом. Це була його таємниця. Його найнайболючіша, найкривавіша точка.

Але Данар Терен впорався з собою за секунду. Лід повернувся, замуровуючи будь-які емоції.

Він повільно сів назад у крісло. Навіть не глянув у мій бік. Взяв свій планшет і сухо, жорстоко кинув:

– У тебе залишилося двадцять дев'ять днів, Аріяно. Не буде додатка – не отримаєш свободи. Працюй. Увечері покажеш, як просунулась.

Він виставив стіну. Розмову було закінчено.

Я залишилася стояти біля столу. Нігті з силою вп'ялися в долоні, пробиваючи шкіру майже до крові. Мене трясло від безсилої, шаленої люті й жаху. Я була замкнена в пентхаусі. Мої руки були зв'язані контрактом і братом. І тепер я майже не сумнівалась: я перебуваю в одному просторі з чудовиськом, яке вбило моїх батьків.

Друзі, неймовірно надихає, що нас вже тут так багато! Та статистика каже, що більшість з вас  забуває натиснути вподобайку книзі 😭 Для вас це лише один клік, а для мене – величезна підтримка, яка допомагає Данару і Аріяні швидше розплутувати таємниці минулого 💖