Глава 7

Я розвернулась, відчуваючи спиною його погляд. Я виторгувала контракт, диплом і майбутнє брата. Але ціна виявилася вищою, ніж я очікувала – цілий місяць під його наглядом. Місяць, за який він, здається, збирався не просто витиснути з мене код додатка, а випалити дотла все, що я про себе знала. Або те, що встигла забути.

Ноутбук забрала – Данар навіть не поворухнувся. Та інтернету все одно не було. А ще треба буде нагадати про телефон.

Та наразі для мене було достатньо цього шаленого дня, цієї напруги.

Решту часу я провела за ноутбуком. Робота була єдиним, що рятувало від думок про Маркіяна і ту ціну, яку я щойно призначила за його спокій. Обід я майже не помітила – Каміла принесла тацю, мовчки залишила її на тумбочці і зникла, лише на мить затримавши на мені свій незрозумілий погляд.

Я дуже намагалася не думати, хто вона. Чому живе тут. Не уявляти... чорт, Данара з нею в ліжку. Бо ці картини якимось чином просочувалися крізь неприязнь, яку викликало його ставлення до мене.

Коли сонце почало сідати за обрій, забарвлюючи скляні стіни пентхауса в колір густого вина, я заглянула в інші пакети, залишені зранку Тереном. Мені здалося, чи їх побільшало? Я була в такому шоці, що не перерахувала. Відкрила перший, побачила ту страшну хламиду, та й не стала роздивлятися інші.

В одному була білизна. Чорна, з мікрофібри. Якісна і мого розміру! Це що, він сам купував? Чи Камілу попросив – вона й розстаралася, накупила саванів?

Від думки, що він міг тримати це мереживо в руках, вибираючи розмір, ставало задушливо.

А ще знайшла коробку з косметикою. Олівець, туш, палітра тіней... Все настільки ідеальне, аж дратувало. Він знав мою шкіру. Знав, що мені личить.

Звідки? Це лякало.

До речі, тут знайшлася й чорна сукня. Я дійсно не помітила її з ранку, бо була надто розбурханою? Чи він приніс її пізніше, бо схотів побачити мене більш витонченою? Чи давав ілюзію вибору?

Я одягла сукню. Важка тканина холодила шкіру, відкриваючи спину майже до талії. Мені довелося залишити бюстгальтер у пакеті – ця сукня не терпіла зайвих деталей. Відчуття шовку на грудях додавало впевненості... і гострого, майже болісного усвідомлення власної відкритості.

Вона підкреслювала кожен мій рух. Я не хотіла сподобатися. Я хотіла, щоб він бачив – я не зламана. Я партнер по контракту, а не служниця в його домі.

Тому відклала майже діловий темно-сірий костюм і ще одну сукню, пряму і по коліно, бездоганну і ніяку. 

Він ніби дійсно дав мені обрати. Ніби сам хотів побачити, який меседж я йому подам за допомогою одягу.

Ну що ж, я подам. Він хоче масаж – він отримає масаж. Я пам’ятаю, як здригнувся його кадик від одного лише дотику до того клятого ґудзика. І якщо він хоче зробити моє перебування тут нестерпним – я відплачу йому тим самим!

Я довго приводила себе до ладу, робила макіяж, укладала феном волосся. Дівчина в дзеркалі не була студенткою, не була заляканою Аріяною, яку вчора наче по голові вдарило повідомленням брата про те, що він мене продав.

Зараз я виглядала як багата спадкоємиця. І хоч в мене за душею не було ані гроша, я добре вміла виглядати впевнено і багато. Батьки з дитинства привчали.

Годинник показував сьому вечора. Я шкодувала про відсутність туфель на підборах, але, зробивши перший крок по м’якому ковроліну, зрозуміла: так навіть краще. Я йшла до нього безшумно, наче тінь, яку він сам викликав до життя. Обережно рушила по сходах вниз, в кабінет, з якого долинало світло.

Я зупинилася в дверях, не поспішаючи заходити. Данар сидів у своєму кріслі, відкинувшись на спинку. Світло від моніторів окреслювало його профіль, роблячи ще більш хижим і відчуженим. Перед ним на столі лежало кілька аркушів паперу – той самий контракт. Консоль зараз не працювала, стояла темною і майже непомітною.

Він не підвів голови одразу, але я помітила, як завмерли його пальці на підлокітнику. Повітря в кабінеті вмить стало густим, наче перед грозою.

– Ти вчасно, – промовив він, нарешті піднімаючи погляд.

Слова застрягли в нього в горлі. Я бачила це по тому, як повільно його очі пройшлися по мені – від розпущеного волосся до ключиць, а потім затрималися на обличчі. Він очікував побачити покірну бранку в безформеному савані, а перед ним стояла жінка, яка виглядала дорожче за весь цей пентхаус.

– Я звикла поважати ділові домовленості, – я зробила кілька кроків углиб кабінету. Шовк сукні ледь чутно шелестів, і кожен мій крок відгукувався луною в тиші. – Папери готові?

Данар мовчки підсунув мені аркуші. Я підійшла ближче, відчуваючи, як від нього виходить звичний аромат дерева та ще чогось невпізнаваного. Але раптово приємного. Нахилилася над столом, навмисно дозволяючи сукні відкрити йому вигляд на мою спину. Я відчувала його погляд фізично – він обпікав хребет, наче розпечене тавро.

– Читати будеш, чи одразу підпишеш? – голос Данара став на тон нижче, у ньому з’явилася небезпечна хрипота.

Здається, те, що бачилось мені суцільним крижаним каменем, при ближчому погляді виявилося лише бронею. Яка почала давати перші тріщини.

Що ж, Терене. Я навіщось тобі знадобилася. І я дістануся істини.

– Я завжди читаю те, що підписую, – я пробігла очима по рядках.

Все було там: і дивіденди мої та Маркіяна, і мій університет, і термін – тридцять днів. І відсутність примусу мене до близькості окремим пунктом. Чудово.

– Тільки от пункт про «роботу над додатком» прописаний надто розмито, – глянула на нього.

– Там вказано: виконання всіх розпоряджень замовника в межах проєкту, – він раптом підвівся.

Він був занадто близько. Тепер я бачила, що його зіниці дійсно затопили райдужку, залишаючи лише тонку золотаву смужку по краях. Він боровся з собою. Я бачила, як напружилися м’язи на його щелепі.

– І які будуть перші розпорядження... замовнику? – я випрямилася, опиняючись майже впритул до нього. Між нами було лише кілька сантиметрів напруженої тиші.