Глава 1

– Ну покористується він тобою трохи, Аріяно, не помреш! Зате татів бізнес збережемо!

Голос Маркіяна зірвався на неприємний фальцет. Брат хитався, вчепившись пальцями в край антикварного столика, і від нього за кілометр тхнуло дорогим пойлом. Очі були червоними, дикими – у них не проглядало каяття, лише тваринний страх перед прірвою, у яку він злив усе наше життя.

Я дивилася на нього і не впізнавала. Мій старший брат, мій захисник, людина, яка обіцяла татові дбати про мене... Тепер він стояв тут і торгував мною, наче якоюсь акцією на біржі.

– Ти п’яний, – мій голос тремтів, хоча я щосили намагалася тримати спину рівно. – Ти не розумієш, що верзеш. Давай ми просто...

– Я все розумію! – він змахнув рукою, мало не зваливши кришталеву вазу. – Це ти нічого не розумієш! У нас нічого немає, Арі! Клуби закладені, рахунки заблоковані! Нас завтра викинуть на вулицю! А він... він може все виправити. Один його підпис – і ми знову на плаву.

– «Він» – це хто, Маркіяне? – я нарешті наважилася повернути голову в бік тіні біля вікна.

Чоловік, що стояв там, не ворухнувся. Він мовчав увесь цей час, поки мій брат принижувався, розмазуючи сльози й алкогольну лють по обличчю.

– Данар Терен.

Моє серце зробило болючий поштовх об ребра. Я не бачила його багато років. З того самого дня, коли його, з побитим обличчям і порожнечею в очах, вигнали з нашої елітної школи. Тоді всі шепотілися про крадіжку, про «брудне коріння» сина простого робітника, якого по знайомству пропихнули в нашу недешеву школу.

Але брат дружив з ним. Бо Маркіяну не було діла до грошей, точніше, їх відсутності. До простих поношених речей. Дружив до самого того скандалу.

Тепер Данар стояв у дорогому, ідеально підігнаному костюмі, а сонце, що сідало, підкреслювало його чітке підборіддя та різкі риси обличчя. Він став більшим, потужнішим, змінилися вираз і погляд, і від нього виходила така важка, холодна впевненість, що повітря в кімнаті здавалося застиглим.

– Забирай її! – Маркіян раптом різко штовхнув мене в бік Данара. Я ледь втрималася на ногах, боляче вдарившись стегном об кут столу. – Вона твоя! Я підпишу усі документи, тільки дай нам спокій!

«Нам». Тобі, ти хотів сказати? Твій спокій в обмін на мій?

Данар нарешті поворухнувся. Його погляд – темний, непроникний – повільно пройшовся по Маркіяну. Він ледь помітно нахмурився, і в цьому жесті було стільки огиди, що мені захотілося провалитися крізь землю.

– У тебе півгодини на збори, Аріяно, – вимовив він. Голос був низьким, позбавленим будь-яких емоцій. – Одна валіза. Гроші можеш не шукати, у вас їх більше немає.

– Я нікуди з тобою не поїду, – прошепотіла я, хоча всередині наростав жах.

Данар нарешті перевів погляд на мене. Його темні очі були наче два шматки льоду. Він дивився на мене як на бездушну власність. Ляльку, якою тепер може гратися.

– Поїдеш, – відрізав. – Або завтра вас виставлять з цього будинку на вулицю.

Він не чекав відповіді. Данар просто розвернувся і вийшов на терасу, даючи зрозуміти, що час пішов. Його широка постать на фоні заходу сонця здавалася монументальною. Він більше не був тим худим підлітком, якого я пам'ятала.

В моїй пам'яті Данар Терен залишився тінню за спиною Маркіяна. Брат тягав його всюди за собою, наплювавши на косі погляди «еліти». Я пам'ятала Данара мовчазним, завжди зосередженим, з книжкою чи дешевою мобілкою у руках.

Його вигнали з таким тріском, що шибки дрижали, але деталі того скандалу пройшли трохи повз мене, бо різниця майже в чотири роки тоді була відчутною. В мене свої подруги, в брата – свої справи.

 І от тепер «бідне коріння» повернулося, щоб викорчувати наше.

– Арі, збирайся, ну! – Маркіян знову потягнувся до пляшки, але його руки так тремтіли, що пойло розплескалося по лакованій поверхні столу. – Ти ж бачиш, він не жартує. Він... він став монстром. Йому плювати на те, що ми колись були друзями.

– Ти щойно продав мене монстру, Маркіяне, – процідила я, відчуваючи, як огида підступає до горла. – Як ти можеш дивитися на татів портрет у кабінеті?

Маркіян здригнувся. Тато. Наша опора, яка зникла так раптово рік тому, разом із мамою. Офіційна версія – аварія приватного літака. Випадок. Безглузда трагедія. Але дивлячись на те, як швидко наш бізнес опинився в руках «потрібних» людей і як спритно Данар Терен викупив наші борги, у мені знову прокинувся той холодний сумнів. Тато сам вмів водити літак, і багато разів стрибав із парашутом.

Чи не Данар допоміг нам упасти в цю прірву, щоб потім з'явитися в ролі рятівника з кайданами в руках?

Я розвернулася і, не кажучи більше ні слова, пішла до сходів. Кімната пливла перед очима. Пів години. Він дав мені лише пів години, щоб викреслити все колишнє життя.

Піднявшись у свою спальню, я не почала збирати одяг. Насамперед я підійшла до робочого столу і сховала в сумку свій ноутбук з дипломним проектом і начерками інтерфейсів. Це було єдине, що належало мені, а не «активам Куловських».

За вікном почувся рик потужного двигуна. Данар чекав.

Кинувши найнеобхідніше, я взяла зі шкатулки мамин кулон-медальон. Він відкривав фото, на якому ми всі вчотирьох були такими щасливими.

Глянула на своє відображення у дзеркалі: бліда, з очима, в яких застиг не стільки страх, скільки лють. Якщо він думає, що купив слухняну ляльку, на нього чекає великий сюрприз. Я дізнаюся, що сталося з батьками. І дізнаюся, яку саме гру веде Данар Терен, використовуючи нас для своєї хворої помсти.

І я не подарую йому жодного задоволення бачити мене зломленою!

Валіза закрилася з важким клацанням. Я стала власністю монстра.

Сходи здавалися нескінченними. Кожен крок віддавався глухим болем у скронях. Я міцно стискала ручку валізи, намагаючись не слухати, як Маркіян щось знову доводив Данару – певно, виторговував собі ще якісь привілеї чи обіцянки «не ображати сестру». Жалюгідно.

Коли я вийшла на терасу, нічне повітря вдарило в обличчя прохолодою, але воно не принесло полегшення. Данар стояв біля чорного позашляховика, притулившись плечем до дверцят. Він не дивився на годинник, не підганяв мене – просто чекав, наче знав, що в мене немає іншого вибору. І виходу, яким я могла б втекти