3

Сказати було нічого. Я звела очі до стелі, сподіваючись там побачити відповідь.

— Завдяки вам у моєму світи всі думають, що я злякався та втік. Перед тим, як ви мене викликали, я вдало стримував замах на мене.

— І ви туди хочете повернутися? 

— Маю. Вороги вже давно хочуть зайняти моє місце біля короля.

Я важко зітхнула. У всіх світах одне й те саме.

— Ви голодні? Якщо хочете, я зараз приготую щось, а ви поки приймете душ.

Демон замислився, роздратовано повівши плечима, але все ж кивнув. Видавши йому чистий рушник, я показала куди йти та повернулася на кухню.

Через кілька хвилин почувся шум води. Придушивши бажання подивитися, як він там, увімкнула кавомашину. 

«Кава на ніч, — як казала моя мати, — це прямий шлях до безсонної ночі» Але, здається, у мене й без того ніч буде весела.

Поки коричневий напій стікав у чашку, дістала з холодильника кастрюлю з борщем. Відразу чомусь згадався колишній чоловік — він не любив мій борщ, бо я додавала туди багато часнику. Але враховуючи те, що він взагалі нічого не їв, я на те не зважала. Не треба ходити й принюхуватися.

«Цікаво, а демони також не люблять часник?» — не пам'ятаю таку деталь у книжках.

Коли все було готове та стояло на столі з'явився мій демон. На щастя я сиділа, бо коли він вийшов взагалі без нічого у мене підігнулися ноги.

— Рандал, — хрипло промовила я, закривши очі долонями. — Там був ще один рушник.

Демон звів брови.

— На ньому квіти. Жоден поважаючий себе демон не торкнеться до такого.

— Я знайду тобі інший рушник, — піднявшись на хитких ногах, відразу врізалася в край столу. — Ай, — тихо вилаявшись, розсунула трохи пальці, щоб хоч бачити куди йду.

Демон залишився стояти на місці.

«Тримай себе в руках, Цея, — ледь стримала себе щоб не кинути погляд через плече. — Це звичайний екземпляр, — щоки ще більше почали палати. — Звичайний тип демона, як у книжках — «vir valde venustus», що нашою мовою «дуже привабливий чоловік». Тримай слину при собі. У тебе у кухні стоїть потенційно небезпечний демон, — реакція тіла обурювала. — Небезпечно гарний демон».

Знайшовши у шафі великий чорний рушник, я не дивлячись на демона підійшла до нього, а потім так само мовчки подалася на кухню, щоб закинути його речі у пральну машину. 

На щастя коли повернулася він вже сидів за столом та майже доїдав борщ.

Це ж скільки він не їв? Не дивно, що такий злий.

— Добавки? — просяяла.

Він кивнув, вже навіть не хмурячи брови.

У цей момент до столу підійшла пухнаста зрадниця.

— Няв!

Я ображено зиркнула на Сніжка. Чорна кішка навіть вухом не повела, продовжуючи тертися біля ніжки столу. 

(Не питайте чого у кішки таке відверто котяче ім'я)

Демон застиг з піднятою ложкою.

— Що це за волохата істота на ніжках?

— Ем? — скосила очі на Сніжка, яка тепер обнюхувала ногу демона.

— Це моя кішка, — хилитнула головою у бік вітальні. — Там ще дві.

— Воно небезпечне?

— Якщо не погодувати вчасно можуть лягти на шию, — нервово захихотіла. — Я раз прокинулася від того, що Булочка їла біля моєї подушки мишу. Тому тут головне робити все вчасно і сподіватися, що пронесе.

Рандал кивнув, продовжуючи напружено слідкувати за кішкою. Посміхнувшись, я сіла, підсунувши до себе чашку вже майже холодної кави.

Він знов повернувся до їжі, а я відчула, як мене заполоняє щастя. Кухня не була моєю сильною стороною, але якщо мою їжу будуть їсти з таким захватом — готова робити перше друге та компот.

Схопилася вже на моменті, як думки почали малювати весілля та медовий місяць десь у горах.

Шкода, що цього демона доведеться відправити додому.