1

Ар'я натхненно махала руками над казаном із зеленою жижею. Я стояла поряд зминаючи пальцями край коричневого светра з осіннім принтом.

— Може не треба?.. — питаю, відчуваючи як жалюгідно звучить мій голос.

— Треба, Цея. Треба, — зі знанням своєї справи, сказала подруга. — Годі тобі вік сидіти на самоті. Я зараз прикличу тобі мужика.

— Скажеш…вік. Я лиш кілька років як розлучена.

— І це була найкраща подія у твоєму житті. Твоє оте упирятко всю кров випив, разом зі своєю сімейкою.

— Не приплітай сюди його сім'ю, — підібгала губи. — По міркам деяких вони майже ідеальні.

— Вампіри вже нікому не цікаві. Це минуле століття. Знайдемо тобі демона. 

Я почервонівши, опустила очі. Знає ж куди натиснути. Зараза. Останні місяці мене захопили історії кохання між демоном і людиною. У моїй бібліотеці назбиралося вже пів сотні книжок на цю тему. І все через Ар'ю. Бо саме вона притягнула любовний роман під назвою «Мій пекельний володар» авторки Мар'яни Червоної. Він досі входить у топ книжок на Букнет.

Підібравши слину, я залишила светр у спокої та зацікавлено подивилася на пентаграму, в якій якраз з'явився ядучо зелений дим.

Полум'я свічок замерехтіло від несподіваного вітру. Повітря у кімнаті поважчало. 

БАБАХ!!!

Я підскочила, наступивши на щось м'яке. За цим послідувало пронизливе «Н-я-у».

Серце калатало так, ніби збиралося виконати життєвий план за раз. Схопившись рукою за груди, я судомно дихала не розуміючи чого окрім мене та кота ніхто не верещить. Повернула голову, побачивши очі подруги, які світилися від захвату. І тільки тоді подивилася на пентаграму.

— Матір моя відьма! — вигукнула, не стримавши шоку. 

Посеред пентаграми стояв чоловік під два метри зростом з чорним наче сама ніч волоссям. З великих кажанячих крил на паркет крапала вода.

Ар'я присвиснула. Чоловік повільно повернув на нас голову і раптом його тілом пройшла судома. Похитнувшись, демон впав на згаслу пентаграму.

— ?

Ар'я глипнула на нього, потім на мене та розвела руками.

Не гаючи ні хвилини ми кинулися до нього. Мій демон не подавав ознак життя.

— Ти тільки що вбила демона, — констатувала я.

— Я? Це він якийсь дефектний був!

Після кількох хвилин роздумів ми вирішили закопати тіло на місцевому кладовищі. Воно якраз було під боком. Уперше як поселилася у цьому будинку, раділа такому сусідству.

Переклавши на килим, ми синхронно зітхнули, й потягли його до виходу.

— Шкода… гарний був чоловік.

На годиннику була майже друга ночі, коли ми мокрі та брудні вилізли з могили.

— Ти впевнена, що у нас не буде проблем? — зашепотіла, взявши лопату.

— Не буде. Якщо не вилізе, — здавлено реготнула вона, вправно засипаючи землею мого мертвого демона.

— Щоб тебе… Я серйозно. — буркнула, кинувши погляд через плече.

Через півгодини на кладовищі з'явилася свіжа могила.

— Ну ось, — увігнавши лопату в землю, Ар'я обтрусила руки. — Немає тіла — немає проблем. 

Я кинула повний співчуття погляд на горбок землі. Не щастить щось мені на чоловіків.