Розділ 10 . Точка рівноваги

Ліза : 

​Ми йшли порожнім коридором кафедри, і звук наших кроків відбивався від стін, як виклик. Артем тримав мене за руку — відкрито, впевнено, не ховаючись. Я бачила, як він стискав флешку в іншій долоні, і знала: зараз вирішується наше спільне «завтра».

​Двері кабінету Вікторії були прочинені. Вона сиділа біля вікна з келихом вина, дивлячись на нічне місто. Вона виглядала переможною... до того моменту, поки не побачила нас разом.

​— Артеме? — вона підхопилася, і вино ледь не розлилося на її ідеальну сукню. — Ти знову з нею? Ти не зрозумів? Я ж сказала, що зроблю...

​— Ти нічого не зробиш, Вікторіє, — Артем поклав флешку на її стіл. — Тут копія твого хмарного сховища. Всі твої листи до ректора, твої плани щодо посади заступника декана в обмін на «компромат» на мене. І твій шантаж.

​Обличчя Вікторії миттєво зблідло. Вона потягнулася до телефона, але Артем спокійно похитав головою.

— Макс уже заблокував віддалений доступ. Ти не зможеш нічого видалити. Якщо завтра вранці моє фото з Лізою з’явиться в мережі — твій файл з корупційними схемами опиниться у прокуратурі.

​— Ти... ти не зробиш цього! — прошипіла вона, дивлячись на нього з ненавистю, в якій все ще горіли залишки її хворого кохання. — Ти зруйнуєш свою репутацію!

​— Репутацію можна відновити, Вікторіє. А совість — ні, — Артем зробив крок до неї. — Ти звільняєшся. Сама. За власним бажанням. І зникаєш з цього університету до кінця тижня. Це єдина умова, за якої ці дані не підуть далі цього кабінету.

​Вікторія повільно сіла на стілець, наче з неї випустили все повітря. Її «ідеальний фасад» тріснув, відкриваючи лише порожнечу та втому. Вона програла. Хаос, який вона так зневажала, виявився сильнішим за її холодний розрахунок.

​Пів року потому 

​Артем : 

​День був сонячним і напрочуд теплим для весни. У невеликому ресторані на березі річки було галасливо. Марія Миколаївна, сяюча і неймовірно щаслива, тримала на руках маленького сина, а її чоловік Ігор не відходив від них ні на крок.

​Я стояв на терасі, тримаючи в руках келих соку. Я більше не був професором цього університету. Після скандалу з Вікторією я сам написав заяву про звільнення — не хотів, щоб тінь цієї історії заважала Лізі вчитися. Зараз у мене була власна невелика лабораторія, де я нарешті займався чистою наукою, без інтриг та деканатів.

​— Про що замислився, фізику? — тепла рука лягла на моє плече.

​Я повернувся. Ліза виглядала неймовірно в легкій сукні кольору морської хвилі. Вона щойно склала останній іспит на факультеті архітектури, і її очі світилися так, що жодна лампа в моїй лабораторії не могла б з цим зрівнятися.

​— Думаю про те, що тертя — це не завжди погано, — я притягнув її до себе. — Іноді воно створює тепло, без якого неможливе життя.

​— Ой, тільки не починай знову свої лекції! — вона засміялася і жартома штовхнула мене в плече. — Ми сьогодні на весіллі, Артеме. Давай хоч раз забудемо про формули.

​— Я вже забув головну формулу, Лізо, — я нахилився до її вуха, відчуваючи знайомий аромат яблук. — Ту, де «порядок вище за все». Бо мій порядок — це ти. Ти і твій хаос.

​Ліза піднялася на носочки і ніжно поцілувала мене. Навколо лунав сміх, крики «Гірко!» для Марії та Ігоря, але для нас час знову зупинився.

​Фізика каже, що система прагне до спокою. Але я зрозумів, що справжнє щастя — це постійний рух, зіткнення, іскри і те саме «заборонене» кохання, яке виявилося найміцнішим фундаментом у нашому житті.