Розділ 9 . Хаос проти системи

Ліза : 

​Я просиділа на підвіконні в жіночій вбиральні дві години, дивлячись, як дощ розмиває обриси будівель надворі. Мої очі пекли, а серце здавалося випаленою пустелею. «Це було помилкою», «ти лише епізод» — ці фрази крутилися в голові, як заїжджена платівка.

​Але щось не збігалося. Можна збрехати словами, але неможливо збрехати тим, як тремтіли його руки, коли він відпускав мене. Артем не з тих, хто здається без бою. Якщо він так різко змінив траєкторію, значить, на нього діє зовнішня сила. Величезна сила.

​— Вікторія... — прошепотіла я, згадуючи її задоволений погляд у коридорі сьогодні вранці. Вона сяяла, як людина, що щойно виграла джекпот.

​Я витерла сльози і рішуче зіскочила з підвіконня. Якщо вона думає, що я просто сирота, яку можна викинути з його життя, вона погано вивчала мій характер. Мені потрібен був хтось, хто знає темну сторону університету. Хтось, хто не боїться порушувати правила.

​Я знайшла Макса на стадіоні. Він сидів на трибунах один, понуро дивлячись на порожнє поле. Його синяк під оком від зустрічі з Артемом вже почав жовтіти.

​— Прийшла посміятися? — буркнув він, не повертаючи голови.

​— Прийшла просити про допомогу, Максе. Мені сказали, що ти найкращий хакер на факультеті ІТ, хоч і вдаєш із себе лише качка-футболіста.

​Він нарешті поглянув на мене, примружившись.

— Хто сказав?

​— Твої старі «гріхи» з виправленням оцінок у базі даних, — я сіла поруч. — Мені треба залізти в один телефон. Хмарне сховище, галерея, видалені файли. Там є те, чим шантажують Артема... професора Демидовича.

​Макс гірко засміявся.

— Він мене ледь не прибив у клубі, а я маю йому допомагати? Лізо, ти при своєму розумі?

​— Він захищав мене, Максе! А зараз він ламає собі життя, щоб захистити мою репутацію. Ти ж знаєш Вікторію з кафедри мов. Вона не зупиниться, поки не знищить його. Допоможи мені, і я... я напишу за тебе всі креслення до кінця року.

​Макс мовчав довгу хвилину. Потім зітхнув і дістав з кишені ноутбук, який завжди носив із собою.

— Креслення — це добре. Але я зроблю це, бо терпіти не можу Вікторію. Вона минулого року завалила мого брата через особисту неприязнь. Що нам треба?

​— Її телефон. Хоча б на п’ять хвилин підключитися до тієї ж мережі Wi-Fi, що і вона, або підкинути їй «жучок» у пошту.

​Артем: 

​Я сидів у темному кабінеті, не вмикаючи світло. На столі лежала заява про перевід Лізи до іншої групи. Моя рука відмовлялася її підписувати, але я знав — Вікторія стежить. Вона вже двічі проходила повз мої двері, ніби випадково заглядаючи всередину.

​Я відчував себе мертвим. Кожна хвилина без її сміху, без її зухвалих коментарів здавалася вічністю. Я відкрив ноутбук, щоб перевірити пошту, і побачив нове повідомлення від невідомого адресата. Тема: «Фізика — це не тільки формули».

​Всередині було лише одне фото. Але не те, яким мене шантажували. На цьому фото Вікторія стояла в кабінеті ректора і щось палко пояснювала йому, тримаючи в руках теку. Дата — вчорашній ранок. Ще до нашої розмови.

​Вона планувала це заздалегідь. Вона збиралася знищити мене незалежно від того, кину я Лізу чи ні. Вона просто хотіла завдати мені якомога більше болю.

​Раптом двері мого кабінету відчинилися без стуку. Я чекав побачити Вікторію, але на порозі стояла Ліза. Вона була важко дихала, волосся змокло від дощу, а в руках вона стискала флешку.

​— Що ти тут робиш? Я ж сказав... — почав я, але вона підбігла і закрила мені рот долонею.

​— Мовчи, професоре, — прошепотіла вона, і в її очах знову палахкотів той вогонь, який я так кохав. — Ми все знаємо. У нас є копія її хмарного сховища. Макс знайшов не тільки наше фото, а й її листування з ректором, де вона пропонує «злити» тебе в обмін на посаду заступника декана. Вона не просто закохана жінка, Артеме. Вона корупціонерка.

​Я застиг, дивлячись на цю маленьку дівчину, яка щойно перевернула всю мою «ідеальну» систему захисту.

— Макс допоміг тобі?

​— Він виявився набагато кращим за свої синяки, — Ліза вставила флешку в мій ноутбук. — Тепер у нас є докази шантажу. Якщо вона спробує оприлюднити наше фото, ми оприлюднимо її плани щодо крісла декана. Це називається «взаємне знищення», Артеме. У фізиці це, здається, анігіляція?

​Я подивився на екран. Там були скріншоти повідомлень Вікторії. Вона справді вела подвійну гру.

​— Лізо... — я підвівся і притягнув її до себе, ігноруючи всі правила безпеки. — Ти ризикувала всім. Тебе могли виключити за хакерство.

​— Я Вартова свого щастя, професоре, — вона посміхнулася, обіймаючи мене за шию. — Ти вчив мене, що опір — це марна трата енергії. Але я навчилася, що іноді опір — це єдиний спосіб вижити.

​Ми стояли в напівтемряві кабінету, і я розумів: завтра буде великий скандал. Можливо, мені все одно доведеться піти з університету, щоб зберегти її репутацію. Але тепер ми будемо боротися разом. Хаос переміг Систему, і це було найпрекрасніше порушення законів фізики, яке я коли-небудь бачив.

​— Ідемо, — сказав я, хапаючи плащ. — Нам треба навідатися до Вікторії.