Розділ 1 . Фізика та один розбитий стакан

Ліза : 

​Я летіла до університету так, ніби за мною гналися всі демони з моїх попередніх книжок. Марія Миколаївна, наша улюблена викладачка фізики, вчора ощасливила новиною: вона йде в декрет! Весь потік сумував, бо вона була єдиною, хто пояснював квантову механіку «на котиках». Але сьогодні — перший день з новим викладачем, і я вже запізнювалася на десять хвилин.

​— Тільки не калюжа, тільки не калюжа! — благала я, перестрибуючи через вибоїну на пішохідному переході.

​Раптом почувся вереск гальм. Чорний солідний позашляховик зупинився буквально в десяти сантиметрах від моїх джинсів. Від несподіванки я випустила з рук стакан із крижаною кавою, і він ефектно розлетівся, забризкавши капот машини і мої білі кросівки.

​Лють піднялася в мені швидше, ніж тиск у паровому котлі. Я підскочила до водійських дверей і почала гатити по склу.

​— Гей, ти, «король доріг»! Ти куди преш?! Тут зебра, а не гоночна траса! Ти ледь мене не вбив! Дивись на свої фари, а не в свій дорогий телефон! — волала я, не даючи водієві навіть слова вставити.

​Скло повільно опустилося. За кермом сидів чоловік у бездоганно білій сорочці з закоченими рукавами. Він спокійно зняв сонцезахисні окуляри, відкриваючи погляд холодних сірих очей.

​— По-перше, дівчино, ви вибігли на червоне світло, — голос у нього був низький, спокійний і неймовірно дратуючий. — А по-друге, ваша кава тепер прикрашає мій капот. Можливо, варто навчитися користуватися ногами та очима одночасно?

​— Та ти... та ви! — я задихнулася від обурення. — Хам! Сподіваюся, ваша машина заглохне на наступному ж повороті!

​Я розвернулася і, гордо підкинувши рюкзак, почимчикувала до корпусу, навіть не озираючись.

​За п’ять хвилин я залетіла в аудиторію. Марія Миколаївна вже стояла біля кафедри, сяючи від щастя (і, мабуть, від токсикозу). Поруч із нею стояв високий чоловік спиною до нас.

​— О, Лізо, як завжди — в останній момент! — посміхнулася вона. — Проходь швидше. Знайомтеся, друзі. Це Артем Демидович. Мій чоловік, Ігор, знає його ще з університету — вони найкращі друзі. Артем погодився підстрахувати мене, поки я буду готуватися до появи малюка. Прошу любити та шанувати!

​Чоловік повільно повернувся. Моє серце пропустило удар, а потім кудись впало.

​Це був він. «Король доріг» із чорного позашляховика.

​Він спокійно поглянув на мої брудні кросівки, потім зустрівся зі мною поглядом і ледь помітно підняв брову.

​— Ну що ж, — сказав він, розгортаючи журнал. — Почнемо наше перше заняття. Сподіваюся, ваші знання з фізики міцніші за ваші нерви на дорозі. Особливо це стосується студентки... — він заглянув у список, — Лізи? Правильно?

​Я хотіла провалитися крізь землю, але натомість лише випрямила спину.

​— Саме так, Артеме Демидовичу. Фізика каже, що кожна дія має протидію. Чекайте на відповідь.